Читати книгу - "Бог Світла"

тому причина?

— Вони йдуть від продуктів дефекації, Кабадо.

— З цим усе ясно. Мене радше цікавить, чому вони тут, оці запахи, а не як і звідки взялися.

— Тому, що в комірці у мене стоять відра, повні вищеназваної… речовини.

— Он воно що!

— Атож. Я зберігаю там усе добриво своєї родини — ось уже вісім днів.

— А для чого, достойний Вамо?

— Чи ти чув про таку дивовижу — чудовий винахід, — в яку од тої речовини спорожняються: спершу в воду, далі смикаєш за підойму, і все твоє добро несеться геть з гучним ревом далеко попід землею?

— Чував якісь побрехеньки…

— О, це все правда, чистісінька правда. Така дивовижа й справді існує. Винайшов її зовсім недавно один чоловік, імення якого я тобі не назву; складається вона з величезних труб і сидіння без дна, чи, може, ліпше сказати — без верху. Це найдивовижніше відкриття нашої доби, і я його матиму — не встигне пощербатіти й кілька місяців!

— Ти? Матимеш ту штуковину?

— Аякже. Її буде встановлено у кімнатчині, що її я прибудував до хати з задвір’я. Того дня я навіть дам урочистий обід і запрошу всіх сусідів нею скористатися.

— Воістину диво-дивне — і так великодушно з твого боку…

— Я від щирого серця.

— А як же… запахи?..

— Вони од відер, де я триматиму все те добро — аж поки встановлю чудодійну новинку.

— Але навіщо?

— Я волію, щоб у моїх кармічних записах було зазначено, нібито я почав користуватися не4о вісім днів тому, а не кількома місяцями пізніш. Це засвідчить про те, як швидко я прогресую в житті.

— А! Тепер я збагнув усю мудрість твоїх вчинків, Вамо. Не хочу, аби склалося в тебе враження, наче ми стоїмо на заваді в людини, яка прагне вдосконалення. Вибач, коли я ненароком навіяв тобі таку думку.

— Вибачаю.

— Твої сусіди щиро тебе люблять — з запахами та іншою всячиною. Коли виб’єшся нагору, не забувай про нас.

— Будь певен.

— Такий прогрес, мабуть, дорого коштує.

— Ще й як дорого.

— Достойний Вамо, нам приємно буде дихати в цій атмосфері — з усіма її пікантними передвістями див.

— Я живу лише друге життя, але вже відчув на собі знак долі.

— Те саме відчуваю і я. Воістину повіяли вітри нової Доби, і несуть вони людству немало дивовижних речей. Хай боронять тебе боги.

— Так само й тебе. Та не забувай про благословення Просвітленого, якому мій брат у других Васу надав притулок у своєму пурпуровому гаю.

— Хіба ж я можу? Магасаматман теж був богом. Кажуть — Вішну.

— Брехня. Він був Буддою.

— Попроси тоді і його благословення.

— Гаразд. Доброго тобі дня, Кабадо.

— І тобі, достойнику.

Яма й Калі вернулись на Небо зі своєї подорожі. Вони прилетіли в Небесне Місто на спині Птаха Гаруди і разом з Вішну, не гаючи часу, одразу пройшли до Павільйону Брахми. В Саду Радощів зустріли їх Шіва й Ганеша.

— Послухайте, Смерте й Руйнаціє, — звернувся до них Ганеша, — Брахма мертвий, і ніхто, крім нас п’ятьох, досі про це не знає.

— Як же це сталося? — спитав Яма.

— Начебто його отруєно.

— А хіба розтину не робили?

— Ні.

— Тоді я цим займуся.

— Гаразд. Але тепер куди важливіше інше.

— Що саме?

— Обрати наступника.

— Так. Небеса не можна полишати без Брахми.

— Отож то й воно… Скажи-но, Калі, як ти дивишся на те, щоб стати Брахмою — з його золотою кульбакою та срібними острогами?

— Не знаю…

— Тоді подумай над цим — і не зволікаючи. Твою кандидатуру вважаємо найкращою.

— А Владика Агні?

— Його рейтинг куди нижчий. Він, схоже, не такий запеклий антиакселе— раціоніст, як пані Калі.

— Я помітила.

— І я…

— Правда, він таки непоганий бог, але не з великих.

— Це так. А хто міг підняти руку на Брахму?

— Навіть не уявляю. А ти?

— Поки що ні.

— Але ж ти знайдеш його, Владико Ямо?

— Аякже, прийнявши свою Подобу.

— Вам, певно, треба порадитися вдвох?

— Треба.

— Тоді зараз ми лишимо вас наодинці. А за годинку всі разом пообідаємо в цьому ж Павільйоні Насолод.

— Гаразд.

— Добре.

— До зустрічі…

— Бувайте.

— До зустрічі.

— Пані!

— Слухаю.

— Зміна тіла автоматично веде до розлучення, якщо шлюбний контракт не подовжується на новий термін.

— Так.

— Відмовся від цього.

— Мій Пане…

— Ти вагаєшся?

— Все це так несподівано, Ямо…

— Ти тягнеш з відповіддю, аби встигнути обміркувати їхню пропозицію?

— Я повинна.

— Калі, ти завдаєш мені мук.

— Я не хотіла.

— Я вимагаю, щоб ти відмовилася від цієї пропозиції.

— Я повноправна богиня, а не тільки твоя дружина, Владико Ямо.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Я сама вирішую, що мені робити.

— Якщо ти даси їм згоду, Калі, то між нами усе скінчиться.

— Схоже на те…

— Чому, заклинаю іменами Ріші, скажи, вони так затялися проти Акселераціонізму? Адже то всього лише буря над мурашником.

— Мабуть, у них є потреба боротися проти чого-небудь.

— А навіщо тобі треба очолювати цю боротьбу?

— Не знаю.

— А може, люба моя, в тебе є особливі причини бути антиакселераціоністкою?

— Не знаю.

— Як на бога, то я вельми юний, але багато начувся про те, що герой, з яким ти звитяжно пройшла по світу в його світанкову пору, — Калкін, — був не хто інший, як Сам. Якщо ти мала причину ненавидіти свого давнього благовірника, а ним насправді був Сам, то я розумію, чому вони вербують тебе проти руху, ним започаткованого. Це правда?

— Може, й правда.

— Тоді, якщо ти мене любиш, — а ти мені і жона, і коханка, — нехай хтось інший буде Брахмою.

— Ямо…

— За годину вони спитають, яке твоє рішення.

— І я їм скажу.

— Яке ж?

— Мені шкода, Ямо…

Не дожидаючи обіду, Яма пішов геть із Саду Радощів. Хоча такий вчинок і здавався зловмисним порушенням етикету, Яма міг дозволити собі таке, бо мав славу найнедисциплінованішого серед богів і добре усвідомлював, чому його терплять. Отож покинув він Сад і подався туди, де кінчається Небо.

Весь той день і наступну ніч він провів коло Світокраю, і ніхто йому там не дозоляв. Потроху збавляв він час в усіх п’ятьох покоях Павільйону Німоти. Нікому не звіряв він своїх думок, то й ми дамо йому спокій. На ранок він повернувся до Небесного Міста.

Там і дізнався про смерть Шіви.

Ще одну дірку пропалив у Небесному склепінні тризуб Бога-Руйнівника, та йому самому хтось розтрощив голову тупим предметом, якого досі знайти не вдалося.

Яма пішов до свого друга Кубери.

— Ганеша, Вішну та новий Брахма вже звернулись до Агні, пропонуючи йому посісти