Читати книгу - "Точка Обману"

За десять ярдів від неї Рейчел побачила обм’якле тіло Коркі, і досі прив’язане до неї. Він, вочевидь, теж різко зупинився. Напевне, потоком води їх несло з айсберга у протилежних напрямках, і інерція його тіла зупинила її. Вода поволі стікала — і ось на поверхні, біля Коркі, з’явилося ще одне тіло. Стоячи навколішках, чоловік тримався за страхувальну линву і вибльовував із себе солону воду.

То був Майкл Толланд.

Нарешті виснажився останній потік води. Рейчел лежала в лячній тиші і прислухалася до звуків океану. Через якусь мить, відчувши напад смертельного холоду, вона поволі підвелася і стала рачки. Айсберг і досі погойдувався туди-сюди, немов гігантський кубик льоду у вируючому коктейлі океану. Запаморочена і зболена, Рейчел поповзла до Коркі й Толланда.

А Дельта-Один, стоячи високо на льодовику, вдивлявся крізь інфрачервоні окуляри у воду, що вирувала біля столового айсберга, щойно утвореного у Північному Льодовитому океані. Не побачивши у воді тіл, він, утім, не здивувався. Поверхня океану була темною, а комбінезони його жертв і каптури на їхніх головах — чорними.

Ковзаючи поглядом по поверхні величезної плавучої криги, він ніяк не міг зосередитися. Айсберг швидко розчинявся у нічній темряві, бо його несли у відкрите море сильні прибережні течії. Військовик уже хотів відвернутися, як раптом побачив дещо зовсім неочікуване: три чорні цятки на крижині. «То люди чи щось інше?» — подумав Дельта-Один, намагаючись зосередити на них погляд.

— Щось видно? — спитав Дельта-Два.

Дельта-Один не сказав нічого, фокусуючи збільшувач. І на блідо-білій поверхні айсберга, на превеликий подив, побачив три людські фігурки, що збилися докупи. Живі вони чи мертві — він не мав ані найменшої гадки. Утім, це вже не мало значення. Якщо вони й досі живі, то будуть мертві впродовж години, незважаючи на свої утеплені комбінезони: вони намокли, насувається шторм і їх несе на широченний простір одного з найнебезпечніших океанів на планеті. їхніх тіл ніхто й ніколи не знайде.

— Тільки привиди, — відповів Дельта-Один, одвертаючись від урвища. — Повертаймося на базу.

57

Сенатор Седжвік Секстон поставив келих з коньяком «Курвуазьє» на камінну полицю своєї квартири у комплексі Вестбрук і кілька секунд ворушив кочергою дрова, збираючись із думками. Шість чоловіків, що зібралися у його апартаментах, очікувально замовкли. Попередню розмову про те і се було закінчено. Настав час сенаторові Секстону рекламувати себе і набивати собі ціну. Вони це знали. І він це знав.

Політика — це продаж.

Добийся їхньої довіри. Дай їм відчути, що розумієш їхні проблеми.

— Як ви, мабуть, знаєте, — почав Секстон, повернувшись до гостей, — за останні кілька місяців я неодноразово зустрічався з багатьма представниками вашої галузі. — Він посміхнувся і сів поруч із ними, у такий спосіб демонструючи, що вони на одному рівні й мають спільний інтерес. — Але ви єдині, кого я запросив до себе додому. Ви надзвичайні люди, і я вважаю за честь вас приймати.

Сенатор склав на грудях руки й обвів поглядом кімнату, зустрівшись очима з кожним із присутніх. А потім зосередився на своїй першій мішені — опецькуватому чоловіку в ковбойському капелюсі.

— «Спейс Індастріз» із Х’юстона, — сказав Секстон. — Радий, що ви до мене завітали.

— Ненавиджу Вашингтон! — прогарчав техасець.

— Я не звинувачую вас. Це цілком зрозуміло, зважаючи на те, як несправедливо обійшлися з вами вашингтонські високопосадовці.

Техасець похмуро зиркнув з-під широких крис свого капелюха, але промовчав.

— Дванадцять років тому, — почав Секстон, — ви зробили американському урядові цікаву пропозицію: збудувати космічну станцію за якихось п’ять мільярдів доларів.

— Так, зробив. Я й досі маю ті креслення.

— Однак НАСА переконала уряд, що американська космічна станція має бути тільки проектом НАСА.

— Та отож. Агенція почала будувати таку станцію майже десять років тому.

— Так, десять років. І вона не лише не використовується й досі на повну потужність, а й обійшлася вже вдвадцятеро дорожче. Як американський платник податків, я просто шокований.

У кімнаті почулося схвальне бурмотіння. Секстон знову обвів поглядом присутніх, установивши з кожним зоровий контакт.

— Мені добре відомо, — продовжив він, тепер звертаючись до всіх, — що кілька ваших компаній пропонували здійснювати запуск приватних космічних кораблів багаторазового використання всього-на-всього за п’ятдесят мільйонів доларів за політ.

Гості знову закивали.

— Одначе НАСА перебиває вашу пропозицію і пропонує аналогічні послуги лише за тридцять вісім мільйонів доларів — і це тоді, коли собівартість одного запуску для них сягає понад ста п’ятдесяти мільйонів доларів!

— Отак вони й виштовхують нас із космосу, — сказав один з керівників. — Як же приватний сектор може конкурувати з компанією, котра дозволяє собі запускати в космос апарати зі збитком чотириста відсотків і при цьому не прогорає?

— Не може — і не треба, — зауважив Секстон.

І знову схвальні кивки.

Тепер Секстон повернувся до підтягнутого на вигляд бізнесмена, що сидів поруч із ним. Теку цього чоловіка сенатор прочитав з особливим інтересом. Як і багато хто з донорів кампанії сенатора, цей підприємець був колись інженером військової промисловості, але розчарувався через низьку зарплату й державну бюрократичну тяганину. Покинувши свою посаду у військовому відомстві, він подався шукати щастя у приватну космічну галузь.

— «Кістлер Аероспейс», — мовив Секстон, скрушно хитаючи головою. — Ваша компанія спроектувала і збудувала ракету, здатну виводити на орбіту корисні вантажі лише за дві тисячі доларів за фунт ваги в порівнянні з насівськими десятьма тисячами за фунт. — Секстон зробив ефектну паузу. — Однак клієнтів у вас і досі немає.

— А звідки у мене взятися клієнтам? — відповів чоловік. — Минулого тижня НАСА перебила нашу пропозицію, запропонувавши компанії «Моторола» вивести їхній телекомунікаційний супутник на орбіту лише за вісімсот дванадцять доларів за фунт ваги. Урядове відомство запускає супутники зі збитком дев’ятсот відсотків!

Секстон кивнув. Платники податків, самі того не бажаючи, фінансували агенцію, яка вдесятеро поступалася ефективністю своїм конкурентам.

— Ми з болем усвідомили, і чітко усвідомили, — сказав сенатор похмуро, — що НАСА докладає чималих зусиль для того, щоб задушити будь-яку конкуренцію у космосі. Вона виштовхує звідти наші приватні космічні підприємства шляхом встановлення цін, набагато нижчих від ринкових.

— Це як мережа «Вол-Март» у космосі, — порівняв техасець.

«До біса гарна аналогія, — подумки зауважив Секстон. — Треба буде запам’ятати і взяти на озброєння». «Вол-Март» зажив сумної слави через те, що вторгався на нову для себе територію, продаючи товари за