Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

147
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 94
Перейти на сторінку:
який є суспільно небезпечним, протиправним умисним діянням, і характеризується безперервним здійсненням складу закінченого злочину за рахунок тривалого невиконання обов’язків, покладених на особу кримінальним законом (бездіяльність) або за рахунок тривалого порушення встановленої заборони (дія)[231], а продовжуваний злочин — як вид простого (чи складного) одиночного злочину, який є суспільно небезпечне, протиправне діяння, що складається з двох або більш юридично тотожних, не співпадаючих у часі діянь, які посягають на один об’єкт спричиняють єдиний злочинний наслідок (в матеріальних злочинах), об’єднані єдиним умислом і спільною метою[232]. Названі злочини відрізняються один від одного за характером вчинюваних дій. Триваючий злочин — це “безперервний злочин”, де особа вчиняє одну дію (бездіяльність), а продовжуваний злочин, навпаки, “перерваний злочин”. Тут мають місце два (або більше) тотожних діянь, відокремлених одне від одного проміжком часу[233].

Відповідно до ч. 3 ст. 4 КК часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

В теорії кримінального права час здійснення триваючого злочину визначається по різному. Це пов’язано насамперед з тим, що досягнувши стадії закінченого злочину, вказане посягання юридично є закінченим, а фактично ще продовжує вчиняться, триває протягом певного часу, а тому слід відрізняти юридичний та фактичний моменти закінчення триваючого злочину. Юридичний момент означає час, починаючи з якого в діях винного з’являється склад злочину, а фактичний момент — це час, коли припиниться злочинна діяльність винного[234]. Тому, одні вчені вважають часом вчинення триваючого злочину — юридичний момент, тобто час вчинення дії або бездіяльності, з якого починається так званий “злочинний стан”[235]3 і з якого з’являється склад злочину в діях винного. Інші вчені вважають, що часом вчинення триваючого злочину буде не час появи юридичного моменту (наявність складу злочину), а час припинення злочинних дій або бездіяльності[236], тобто признають моментом закінчення триваючого злочину — фактичний момент його закінчення.

Немає єдиної точки зору по цьому питанню і в судовій практиці, в тому числі і в Верховному Суді України.

Приклад перший: Вироком суду від 22.02.2006 р. В., раніше судимого 25.02.2003 р. за ч. 1 ст. 309 КК на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, 31.05.2005 р. умовно-достроково звільненого від відбування покарання на 1 рік 5 днів, — було засуджено за ч. 1 ст. 309 КК на 1 рік позбавлення волі, за ч. 1 ст. 311 КК до штрафу в розмірі 510 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК визначено покарання у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК остаточно за сукупністю злочинів призначено покарання у виді 3 років 7 місяців позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду виключено із резолютивної частини вироку вказівку суду про призначення остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК. Постановлено вважати В. засудженим за ч. 1 ст. 309 КК на 1 рік позбавлення волі, за ч. 1 ст. 311 КК до штрафу в розмірі 510 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК визначено остаточне покарання у виді 1 року позбавлення волі. З матеріалів справи убачається, що засуджений в 2002 р. незаконно придбав без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб, який переніс до місця свого проживання де зберігав до моменту виявлення і вилучення працівниками міліції 16.11.2006 р. За аналогічних обставинах В незаконно придбав прекурсор, який також був в той день вилучений робітниками міліції. В касаційному поданні прокурор посилається на те, що суд порушив вимоги ч. 1 ст. 71 КК, відповідно до якої остаточне покарання В. необхідно було призначати за сукупністю вироків, так як злочини продовжувані і вчинені в період умовно-дострокового звільнення. Верховний Суд України, відмовляючи прокурору в поданні, відзначив, що злочини, передбаченні ч. 1 ст. 309 КК та ч. 1 ст. 311 КК засуджений вчинив у вересні 2002 р., які продовжувалися до 16.11.2006 р., тобто до постановлення першого вироку так і протягом невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК, за правилами, передбаченими в частинах першій і третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. Як видно з матеріалів справи, місцевий суд при наявності двох принципів призначення покарання як за сукупністю злочинів, так і за сукупністю вироків застосував ч. 4 ст. 70 КК, що не суперечить закону, і ніяк не впливає на обґрунтованість засудження і призначення покарання. Апеляційний суд не спростував висновки місцевого суду щодо обрання ним цього принципу призначення покарання і без переконливих мотивів виключив з резолютивної частини вироку вказівку суду про призначення В. остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК[237].

Приклад другий: Вироком суду від 20.04.2007 р. Т., раніше судимого 30.01.2007 р. за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 311 КК на 2 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, — було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів було призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК. З матеріалів справи убачається, що Т. у серпні 2006 р. незаконно повторно придбав без мети збуту наркотичний засіб, який переніс до місця свого проживання де зберігав до моменту виявлення і вилучення

1 ... 62 63 64 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"