Читати книгу - "Списоносці"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 123
Перейти на сторінку:
почав розповідати: — Досі Кочмарошем я не займався, бо, як ви сказали, побожні, віруючі люди нас не цікавлять. А про цього я знав, що він член конгрегації, акуратно ходить до церкви, а під час святкової процесії навіть тримає одну з підпор балдахіна. Проте час від часу ми з ним розмовляли. Як ви знаєте, я трохи кульгаю, а на спині в мене є кілька шрамів. Якось ми з старим разом купались. Я помітив, що Кочмарош зацікавлено поглядає на мої шрами, але нічого не каже. Через кілька днів по дорозі додому він запросив мене на келих вина. Випили ми не по одному, а по три. Кочмарош поцікавився, де й коли мене поранено. У відповідь я лише посміхнувся, але він настирливо допитувався. Нарешті, я сказав йому: «Послухайте, дядьку Яві, ви людина побожна, а це, по правді кажучи, мені не дуже до душі. Словом, не набридайте, бо я вам не вірю і нічого не скажу». Кочмарош оторопіло дивився на мене, потім його обличчя набрало поважного виразу, і він кинув: «Побожна людина? А звідки ти знаєш, що в мене на душі?» — «А яка користь вам буде, якщо ви довідаєтеся, хто мене побив?» — поцікавився я. «Значить, тебе побили? — в свою чергу спитав Кочмарош таким тоном, наче про все вже догадався. — Слухай, Мітько! — промовив він. — Про тебе всі хорошої думки». — «Що ви маєте на увазі, дядьку Яні?» Кочмарош хитрувато підморгнув: «Ось що я тобі скажу: хоч я й трусь коло церкви, проте я все-таки робітник і мій розум на місці», — «Облишмо ці розмови, краще почастуйте мене порцією мішаної», — сказав я відмахуючись. Старий замовив. «А скажи, чи правда, що ти воював у лавах Червоної Армії?» — допитувався він знову. Я навмисне боязко оглянувся: «Невже ви поліцейський шпик і слідкуєте за мною?» — «Дідька лисого, Мітько. Ти мені подобаєшся. Я давно приглядаюсь до тебе». — «Чи не маєте наміру завербувати мене до вашої конгрегації?» — «А може, і маю! — загадково всміхнувся Кочмарош. — Отже, ти таки служив у Червоній Армії? Так?» Я довго мовчав, потім удавано неохоче буркнув: «А якби й так, то що?» — «Тоді я від щирого серця потисну твою руку». — «Дядьку Яні!» — здивувався я. Він мовчки кліпав очима. Коли ми повертались додому, Кочмарош знову спитав: «В якій частині ти служив?» — «У сімнадцятому полку», — сказав я. Ми довго йшли мовчки. Нарешті, Кочмарош озвався: «Слухай, Мітько, в неділю надвечір заходь до мене». Це все, пане директор, — сказав агент на закінчення. — Завтра неділя. Чекаю ваших вказівок, що мені робити далі.

Розповідь Мітько я слухав збуджено — особа Кочмароша дуже зацікавила мене.

— Де живе Кочмарош? — спитав я в агента.

— За Віденським бульваром, осмілюсь доповісти. А точніше — на вулиці Берем.

Я підвівся і почав ходити по кімнаті, обмірковуючи все, що почув. Крізь відчинене вікно в кімнату лилося приємне тепло погожого травневого вечора разом з ароматом квітучого бузку. Зупинившись біля вікна, я набрав повні груди свіжого повітря і замислився, споглядаючи зоряне небо. «Якщо зараз пощастить, — подумав я, — не скажу Титусу нічого, доки не доб'юся конкретних наслідків. А тоді я йому покажу, як треба боротися з більшовиками! Хай Кочмарош дасть мені в руки хоч одну ниточку, і я розплутаю весь клубок, аж до самої Москви! Завербую того кмітливого Саса і підкину його на лінію…» Я відвернувся од вікна і весело глянув на Мітько.

— Вип'єте чогось? — спитав я дружньо.

Той шанобливо посміхнувся:

— З вашого дозволу, не відмовлюсь.

Я дістав пляшку коньяку і налив, думаючи про те, що цей Мітько й справді корисна людина. Треба його остаточно перетягти до себе.

— За ваше здоров'я, друже! — Моя безпосередність справила на нього велике враження. — Послухайте, Мітько, — сказав я, ставляючи на стіл порожню склянку. — Підіть до Кочмароша. Конкретного завдання я вам не даю, просто грайте роль обережного, обачного революціонера. Дійте скромно, тверезо і остерігайтесь балачок про своє минуле! Говоріть тільки про те, що зможете довести.

— З вашого дозволу, як це точніше розуміти, пане підполковник? — спитав агент.

— Наприклад, Кочмарош може поцікавитись вашою службою під час революції у сімнадцятому полку червоних, і ви спіймаєтесь на брехні. Адже ви насправді не служили в Червоній Армії!

На обличчі агента з'явилася самовпевнена посмішка.

— Нехай цікавиться будь-хто, — промовив він самовдоволено. — В цьому полку служив не я, а мій знайомий, на прізвище Мітько.

— Що з ним сталося?

— Після революції вмер у тюрмі. Але про це, крім пана майора Казмері та мене, ніхто не знає.

— Гаразд. У роботі, друже, я люблю обережність. Наливайте і пийте. — Я почекав, доки Мітько наповнив свою склянку, і промовив: — Отже, завтра ви підете до Кочмароша. Квартиру теж уважно огляньте. Якщо буде щось важливе, подзвоніть і скажіть умовлені слова.

Минуло кілька тижнів. Кочмарош діяв надзвичайно обережно, та Мітько все-таки обдурив його. Тепер уже не лишалося сумніву в тому, що слюсар Кочмарош, який ходить до церкви, — один з організаторів комуністичних груп. На фабриці Мітько теж удавав з себе комуніста. Мій агент пояснив Кочмарошу, що після свого «визволення» його зв'язки з «верхом» нібито порвались, і він, мовляв, організує партійні групи на свій страх і риск з таким розрахунком, щоб згодом залучити їх до партії. З свого боку Мітько обережно поцікавився зв'язками Кочмароша, але той про них. мовчав. За Кочмарошем стежили, але це не дало наслідків. Слюсар систематично приносив Мітько листівки, щоб той розповсюджував їх на фабриці. Але ми ніяк не могли вислідити, де він їх бере. Агентові я наказував працювати якнайобережніше. Іноді в мене виникала думка викрити всю цю комуністичну компанію. Але я щоразу відкладав своє рішення. Я хотів викрити не так Кочмароша з товаришами, як тих, що керували ними. Хотілося ще виявити друкарню, можливі були й зв'язки із закордоном. Один час я мав намір вилучити з гри Мітько. Але потім передумав і лишив агента до того часу, поки знайду на його місце іншого. А цим іншим, на мою думку, міг бути тільки Сас.

Я почав діяти. Сестру Саса, Вероніку, я з першого липня звільнив з роботи

1 ... 62 63 64 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Списоносці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Списоносці"