Читати книгу - "Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом"

Марі, я заодно запитав: а чи взагалі розважливо виривати вісімдесятирічного чоловіка, який зовсім не знає англійської мови, з його звичного оточення? Урешті вона погодилася і знайшла йому доглядальницю в Мексиці.

Як Марі ставилася до психотерапії? Вона часто жартувала зі своїми приятелями: «Вам обов’язково треба сходити до психотерапевта. Вони чудові. По-перше, вони накажуть вам виселити вашого орендаря. Потім порадять відправити вашого батька до будинку для людей похилого віку. І нарешті, вони змусять вас вбити вашого пса!»

І ось вона посміхнулася, коли Майк схилився до неї і ввічливо запитав: «Ви ж не будете годувати свого песика отруєною їжею, чи не так?»

Отож, як на мене, причини двох посмішок Марі зовсім не збігалися з тим, про що думав Майк, — вони були виявом іронії, жінка ніби промовляла: «Якби ви тільки знали…» Коли Майк радив їй поговорити зі своїм хірургом, я уявляв, що вона думала: «Поговорити з доктором З.! Оце прикол! Я поговорю! Коли він мене вилікує і мій судовий процес закінчиться, я поговорю і з ним, і взагалі з кожним, кого я знаю. Я всім розповім про цього виродка, і так голосно, що йому аж вуха закладе».

Її усмішка щодо отруєної їжі для пса була так само іронічною. Вона думала: «О, я не буду давати псу отруйну їжу — лише тоді, коли він стане старим або надто надокучливим. Тоді я просто вб’ю його!»

Коли на нашому наступному індивідуальному занятті ми обговорювали консультацію з гіпнотерапевтом, я запитав про дві її посмішки. Вона пам’ятала кожну з них дуже добре.

— Коли доктор С. порадив мені поговорити з доктором З. про мій біль, мені раптом стало дуже соромно. Я стурбувалася, чи розповіли ви йому про мене і доктора З. Мені дуже сподобався доктор С. Він дуже привабливий, він саме такий чоловік, якого я хотіла би бачити поряд.

— А усмішка, Марі?

— Ну, вочевидь, я була збентежена. Доктор С. подумав, що я шльондра? Якби я подумала про це (а я цього не роблю), гадаю, що все зводиться до банального бартеру — я улещую доктора З., потураю його гидким маленьким примхам в обмін на допомогу у моїй судовій справі.

— А все-таки, що там з усмішкою?

— Моя усмішка означала… А чому ви так цікавитеся моєю усмішкою?

— Кажіть далі.

— Гадаю, своєю усмішкою я хотіла сказати: «Будь ласка, докторе С., давайте поговоримо про щось інше. Не запитуйте мене більше про доктора З. Я сподіваюся, що ви не знаєте, що відбулося між нами».

Друга усмішка? Друга усмішка не була, як думав я, виявом іронії і зовсім не стосувалася турботи про її пса, а означала дещо інше.

— Мені стало смішно, коли доктор С. розводився про собаку й отруту. Я знала, що ви не казали йому про Елмера — бо тоді він не обрав би для прикладу собаку, щоб бути більш переконливим.

— І?..

— Ну, таке важко сказати… Але, попри те, що я не показую цього — я зовсім не вмію дякувати, — я справді ціную все, що ви зробили за ці останні місяці. Без вас у мене нічого б не вийшло. Я ж розповідала вам жарт про психотерапевта (мої приятелі обожнюють його): спочатку ваш орендар, потім ваш батько, а тоді вас змушують вбити пса!

— І?..

— І я думаю, що ви переоцінюєте свою роль як лікаря… От бачите, я попереджала, що це буде важка розмова. Я вважаю, що від психотерапевтів не очікують прямих порад. Можливо, ви просто дозволили вашим особистим почуттям до собак та батьків вийти з-під контролю!

— То що ж означала усмішка?

— О Боже, от ви впертий! Усмішка означала: «Так, так, докторе С., я зрозуміла. А зараз давайте швидко змінимо тему. Не запитуйте мене більше про мого пса. Я не хочу, щоб доктор Ялом кепсько виглядав у ваших очах».

У мене були змішані почуття, і я не знав, що їй відповісти. Невже вона мала рацію? Невже я справді дозволив своїм почуттям зробити мене суб’єктивним? Чим більше я думав про це, тим більше переконувався, що вона помиляється. Я завжди мав теплі почуття до свого батька і радо відгукнувся б на можливість запросити його пожити в мене. А собаки? Це правда, мені не подобався Елмер, я ніколи не цікавився собаками, але я знав про цю свою особливість і раніше. Будь-хто, довідавшись про ситуацію Марі, порадив би їй позбутися Елмера. Так, я був певен, що діяв у її інтересах. Хоча мені було незручно слухати, як Марі намагається довести мій професіоналізм і захистити мене як фахівця. Це здавалося якоюсь змовою — ніби я припускав, що мені було що приховувати. Я також розумів, що вона подякувала мені, і це було дуже приємно.

Наша дискусія про усмішки дала нам так багато нового матеріалу, що я змушений був відкласти вбік свої роздуми про різні погляди на реальність та допомагав Марі дослідити її презирство до самої себе через те, що вона змогла піти на компроміс із доктором З. Вона також висловила свої почуття щодо мене з більшою чесністю, ніж раніше: її страх бути залежною, її вдячність та злість.

Гіпноз допоміг їй перетерпіти біль протягом трьох місяців, поки її поламана щелепа не зрослася — лікування було цілком завершене, а біль через пошкодження лицьового нерва ущух. Її депресія минала, як минав і її гнів; хоча, незважаючи на ці покращення, мені досі не вдавалося змінити Марі так, як я хотів. Вона залишалася гордою, охочою до критики та опиралася новим ідеям. Ми й надалі зустрічалися, але в нас залишалося все менше і менше тем для обговорення; і врешті, кілька місяців потому, ми погодилися, що наша спільна робота добігла кінця. Марі приходила до мене проконсультуватися з деяких незначних питань раз на кілька місяців наступні чотири роки; і після цього ми більше ніколи не бачилися.

Судова тяганина тривала три роки, і Марі отримала таку маленьку суму компенсації, що було просто смішно. До того часу її злість на доктора З. минула, і вона забула про своє рішення сказати йому всю правду. Урешті вона вийшла заміж за милого літнього чоловіка. Я не впевнений, чи зараз вона справді щаслива. Але вона більше не викурила жодної сигарети.

Епілог

Консультація Марі була доказом обмеженого пізнання. Хоча вона, Майк і я були разом на тому занятті, кожен з нас здобув зовсім інакший, непередбачуваний досвід. Те заняття було своєрідним триптихом, кожна панель якого відображала бачення перспективи та відтінків, потреби свого творця. Можливо, якби я розповів Майку детальніше про Марі, його частина сеансу більше була б схожа на мою. Але, зі свого досвіду