Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко

Читати книгу - "Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко"

140
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 90
Перейти на сторінку:
таке, Назар спробував протестувати, але перед ним немовби з-під землі вигулькнув приземкуватий, з неприкметною зовнішністю чоловічок у цивільному, який спитав безбарвним голосом:

– Ви хто такий?

– Лікар «швидкої допомоги».

– Прізвище, ім’я, по батькові?

– Дунець Назар Амосович.

– То в чім річ, Назаре Амосовичу? Що сталося?

Трохи затинаючись від хвилювання, він почав розповідати про побачене, однак, уловивши саму лише суть, чоловічок в цивільному перервав його:

– Гаразд, Назаре Амосовичу, гаразд. Замовкніть і вислухайте пояснення. Цей регулювальник дорожнього руху є представником держави, він героїчно, до кінця виконував свої посадові обов’язки, тому його особу зараз ідентифікують. Що ж до жінки, яку він безуспішно намагався врятувати, то її рештки ідентифікувати, на жаль, не вдалося. Тож вони будуть поховані відповідним чином – як не ідентифіковані.

– Що-о-о?! Але ж я упізнав її!!! Це Капітоліна Макарівна Замбриборщ, я навіть знаю її хатню адресу…

– Назаре Амосовичу, прошу нагадати: ви у нас хто?..

– Лікар «швидкої допомоги».

– Ваше завдання яке?

– Надавати медичну допомогу…

– …а не ідентифікувати трупи. Ідентифікацію здійснюють інші.

– Але ж!..

– Назаре Амосовичу, чому ви пориваєтеся лізти не в своє діло? Повторюю: рештки цієї жінки ідентифікувати не вдалося. Тепер це не рештки, це просто неідентифіковане сміття.

– Але ж!..

– Назаре Амосовичу, ви дуже хочете мати неприємності на свою голову?

Від того, що голос чоловічка в цивільному залишився абсолютно безбарвним, погроза виглядала особливо реалістичною. Звісно ж, Назар був змушений промимрити неслухняними губами:

– Вибачте, я помилився.

Чоловічок у цивільному знизав плечима і відійшов, миттєво втративши до лікаря «швидкої» будь-який інтерес.

Будинок по вул. Хорива, № 2, Київ, вечір 8 липня 1961 року

– Ципочко, ми виграли!!! Уявляєш?! Два – нуль!!! Обидва м’ячі Канева106 вкотив, ух-х-х!!! Такі м’ячики-красунчики, що просто ух-х-х!!!

– Самсоне Данировичу, ви не могри б розмовряти трохи тихіше? Бо своїми криками ви напорохари мою Цирю…

Нова сусідка сімейства Литваків – Клара Мусіївна Габель завмерла на порозі їхньої вітальні й дивилася на всіх з погано прихованим осудом. Клару Мусіївну підселили в їхню квартиру роки за півтора по тому, як із крихітної восьмиметрової кімнатки вибралося сімейство Шпунів. На відміну від грубувато-простецьких Захара Захарича і Люби Савівни, нова сусідка була баришнею вишуканою й дивакуватою у віці далеко за тридцять. Одним з її дивацтв була жахлива гаркавість, тому свою найкращу подругу вона називала «Ріря» замість «Ліля», а улюблену канарку, що жила в клітці на підвіконні, – «Циря», а не «Циля».

Іншим дивацтвом можна було вважати бажання відшукати бодай якихось шляхетних предків, чому Клара Мусіївна присвячувала весь вільний час – звісно, за винятком спілкування з найкращою подругою Рірею та догляданням канарки Цирі. Таким чином, якщо колись внутрішньоквартирні сутички із сімейством Шпунів виникали на етнічному ґрунті, то тепер сусіди сварилися на предмет того, що є низьким, а що, навпаки, шляхетним. Наприклад, узяти день сьогоднішній…

А сьогоднішній день ознаменувався не зовсім звичайним футбольним матчем. Річ у тім, що два десятиліття тому – в неділю 22 червня 1941 року несамовитий вболівальник Самсон Данилович Литвак мав відвідати епохальний футбольний матч між київськими «динамівцями» та московськими «армійцями». Гра мала відбутися на щойно відремонтованому Республіканському стадіоні імені М. С. Хрущова… однак через підлий, без оголошення війни напад фашистської Німеччини на СРСР так і не відбулася. Втім, невикористаний квиток Самсон Данилович не викинув – навпаки, скатав у тугий паперовий циліндрик і сховав до стріляної кулеметної гільзи, де і зберігав усі воєнні роки.

Минуло багато часу. Несамовиті футбольні фанати, які так само зберегли квитки на той епохальний матч (серед яких Самсон Данилович Литвак був вельми помітною персоною), почали гуртуватися в якусь подобу неофіційного об’єднання. Увечері в четвер 22 червня цього року вони як слід пом’янули всіх, хто згинув під час воєнного лихоліття… і разом з тим придумали, що робити з унікальними квитками!

Отож сьогодні, в суботу 8 липня, зібралися біля входу на той-таки Республіканський стадіон імені М. С. Хрущова та здійняли шум і ґвалт, громоподібно вимагаючи, щоб їх пропустили на сьогоднішню гру київського «Динамо» з московським «Спартаком»… за невикористаними квитками двадцятирічної давнини!!! Назрівав скандал, групу футбольних фанатів почала оточувати міліція…

Як раптом сталося диво: до них прибіг ад’ютант одного з керівників Київського військового округу! Ідучи на матч, генерал раптом помітив своїх знайомих (в тому числі Самсона Даниловича Литвака) в групі оточених міліцією «хуліганів» – отож і вирішив з’ясувати, що ж це сталося?.. А коли дізнався – всіх до одного власників квитків, датованих 22.06.1941, запросили на спеціальну урядову трибуну. Звідти вони мали задоволення спостерігати, як капітан київських «динамівців» Віктор Каневський забив два голи у ворота московських гостей. Після матчу всіх пригостили шампанським, потім завсідники урядової трибуни (так-так, вище керівництво УРСР і столиці!) сфотографувалися на пам’ять з відчайдушними фанатами. Насамкінець вони влаштували пішу ходу зі смолоскипами, скатаними з газет, від Республіканського стаді-она Червоноармійською вулицею і Хрещатиком аж до площі Калініна107!

От саме в «дуже хуліганському» вигляді – пропиленим, спітнілим, з недопалком «газетного» смолоскипа в руці, – завалився Самсон Данилович до їхньої квартири й одразу ж на всю силу своїх легенів сповістив, з яким рахунком «динамівці» розгромили «спартаківців». Чим, ясна річ, шокував вишукано-манірну Клару Мусіївну.

А його домочадці?..

А що домочадці!..

Софія Аронівна терпіти не могла, коли чоловік називав її «Ципочкою». Однак сил на обстоювання своїх прав бідолашна жінка не мала, бо ще й досі не оговталася після другого інфаркту. Її серце не витримало в той фатальний день, коли з Бабиного Яру вирвався і накрив частину Куренівки жахливий сель. Самсон Данилович працював майстром на 4-й взуттєвій фабриці, розташованій зовсім поруч із постраждалим мікрорайоном. Того ранку він не повернувся додому після нічної зміни.

Злякавшись найгіршого, Софія Аронівна так переживала, що зрештою злягла вдома з серцевим нападом. Гатя витратила півдня, марно намагаючись прорватися в оточений міліцією район біля стадіону «Спартак». Коли ж повернулася додому, то побачила живого-здорового Самсона Даниловича, який невміло втішав дружину: виявляється, по закінченні нічної зміни він затримався на фабриці у невідкладних справах. Це його і врятувало – бо товариші з того ж самого цеху, які поверталися додому трамваєм № 12, загинули всі до одного.

Та хоча все обійшлося, рівень нервування для горопашної жінки виявився надмірним: в ніч на 14 березня у неї стався інфаркт міокарду. Посприяло цьому і те, що після смерті матері-«медички» Софія Аронівна зовсім розперезалася і курила, як паротяг – по 2—3 пачки цигарок на день. Отож серце й не витримало…

Звісно,

1 ... 62 63 64 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Відлиги. 1954-1964, Тимур Іванович Литовченко"