Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

Глава 32.

Прийшла в себе я,лежачи на своєму ліжку і одразу зустрілася з стривоженим поглядом Сергій.

-Ні ні,не вставай,-притримав він мене,коли я потягнулася до гори.

-Що сталося?-пробую я голову,яка болісно пульсує на потилиці.

-Ну,я зробив тобі пропозицію,а ти замість відповіді одразу знепритомніла,-усміхаючись відповідає мені Сергій.

-То це був не сон...

-Ні,не сон. Не думав, що моя пропозиція тебе настільки вразить,-продовжує насмішки він.

Але мені зовсім не до сміху зараз. Я просто досі не можу повірити, що це тільки що сталося. Що Сергій, чоловік до якого я не байдужа покликав мене заміж. Я навіть в мріях не могла нас уявити,як справжнє подружжя,а тут таке... Почекайте.

-Ти, зараз на повному серйозі пропонуєш мені вийти за тебе,-на цей раз я вже встаю, щоб не пропустити нічого в його очах.

-Ти,думаєш, що такими речами хтось жартує,при цьому,ще й обручку купує,-дістає він її знову зі своєї кишені. І справді. Біле золото і  прозорий камінь, тільки не кажіть, що це діамант. По правді і запитатися, язик не повертається.

Хоча й походження цього каменя мене зараз найменше хвилює. Просто, від хвилювання різні дурниці лізуть в голову. І це все, якось швидко чи що.

Скажете, що я якась несповна розуму. Що ще вчора або сьогодні вранці,плакала від того, що думала, що в нас з Сергієм нічого не вийде. Що взагалі думала, що він до мене байдужий. А тут він робить мені пропозицію і я знову вся у сумнівах. Знову мене щось не влаштовує. Проте, погодьтеся зі мною,що шлюб це дуже важливий крок. Напевно,кожна жінка,як і я в їх числі,бажає вийти заміж раз і назавжди. Тому,з такими речами не варто поспішати. 

Невже, Сергій настільки впевнений у своїх почуттях,що думає, що зі мною готовий прожити все життя. Щоб так зразу у вир з головою. Тому що,в душі я готова погодитися. Адже, він запав в моє серце і душу. Також,я повністю готова до того, щоб назвати Софію своєю донею. Звичайно,я не буду змушувати їх ні до чого. Вона має пам'ятати свою матір і я не претендую на першість. Я просто буду намагатися їй дати ту материнську любов,якої їй бракуватиме. Тобто, залишилося задати тільки одне запитання.

-Ти, справді мене кохаєш?-мій голос зараз тремтить,як тонка пелюстка на вітрові, що хоче зірвати її і понести далеко від місця,де та народилася. Від його відповідді залежить і моя. І дивлячись,як він зараз мовчки, вагається з нею,я усвідомлюю, що в житті все набагато складніше.

Ні. Це не його відповідь, він нічого ще не сказав,але я зрозуміла її. Невже він не усвідомлює, що після цього в його пропозиції для мене більше не має ніякого сенсу?

-Надіє, я не буду тобі брехати,що закоханий по вуха і не бачу свого життя і сенсу в ньому без тебе. Проте, ти перша жінка,яка привернула мою увагу після... Думаю, що ти знаєш все і розумієш,що я маю на увазі. Ти мене приваблюєш,хоч іноді мені хочеться скрутити тобі шию. Я не знаю чи зможу ще когось так сильно полюбити,як....Марію.  Мабуть, мені ще потрібен час. Тоді я тебе не обманюватиму і точно скажу,що відчуваю. Але,не зважаючи ні на що,я точно впевнений, що ми з тобою зможемо подарувати один одному щастя. І не думай, що я пропоную тобі з собою одружитися тільки через Софію,яка до тебе сильно прив'язалася. Ні,я це роблю тільки, тому що,не хочу втратити,бо ти не хочеш бути зі мною просто так,- я бачу по ньому, що він говорить щиро,але...

-Мені цього...мало,-майже шепочу, проте, впевнена, що він мене почув. Оскільки, слова даються зараз тяжко. Тому що,я хочу, щоб мене любили. Невже я так багато прошу?

-Розумію,але прошу тебе не відповідати зараз на гарячу голову. Я дам тобі час подумати. Будь ласка,зроби це для мене..і,ти,в будь-який час можеш побачитися з Софією. Впевнений, що вона буде щаслива,-мені здається, що в нього погас якийсь вогник,що горів у ньому,в момент пропозиції. Він трохи виглядає втомлено.

-Ти голодний?-запитую його,коли між нами нависла тиша.

-Ні, просто сьогодні був насичений день,-голос його вже більш розважливий. Напевно,я зачепила для нього ще дуже особисте. Проте, якщо мене чогось і навчило життя,то тільки не бути дуже легковажною. Хоча я й це буває порушую.

Між нами знову наступає тиша. Так, дивно,бо ми чужі і не зовсім. Навіть,не знаю чому він не йде,а попросити його залишитися у мене не підіймається язик.

Наче почувши мої думки, Сергій почав насуватися на мене. І скажу я вам,що пручатися я не збиралася.. навіть трішки.

Коли наші губи з'єдналися в поцілунку,то я забула про все на світі. Навіть те, що думала є великою перешкодою для нашого союзу. Цього разу ніхто не збирався довго відтягувати хвилини насолоди і я швидко позбулася від одягу. Якщо, звісно,тоненьке плаття і білизну можна так назвати.

Сергій був навпаки ще одягнений,бо я встигла тільки розстібнути гудзики на його сорочці,поки він залишав знаки на моїй шиї і пестив груди. Проте,як тільки моя рука лягла на його пояс,то кімнату розірвав звук дзвінка.

-Твою ж,-загарчав Сергій і відпустив мене, починаючи шукати телефон серед утвореного нами безладу.

-Вибач,це дуже важливий дзвінок,-сказав він і вийшов з кімнати. 

А я тим часом відкинулася на ліжко і трохи розчаровано прикрила руками очі. Добре шкодувати про вчинене,але,коли ще й не отримав бажане,то взагалі капець якийсь.

Намацую під ногою щось колюче і дістаю звідти обручку. Ойой,це вона, напевно випала з кишені. Красива,але я все ж не наважуюся її одягнути.

-Я залишу її тобі, може вона змусить тебе погодитися,-застає мене на гарячому Сергій,який тихо повертається до кімнати.

-Невже, ти,думаєш, що це мене на щось може схилити,-простягаю я її йому.

-Ні, звісно,але може,-починає він одягати сорочку, навіть,не збираючись забирати обручку. А я сумно тримаю їх в руках і розумію, що він йде.

-Вибач, не можу залишитися,бо мені потрібно з дечим розібрати,при чому, негайно,-при останніх словах його голос вмить набирає нотки жорстокості. І, здається, що я розумію, що він збирається робити. Скоріше всього, що ця справа стосується сім'ї Загородських. І, дивлячись на вираз Сергія,я усвідомлюю, що їх не чекає нічого доброго. Йой,це ж я їх виказала. На секунду,я навіть шкодую, що так зробила, проте,за свої вчинки потрібно відповідати. Хоча не думаю, що з ними щось серйозне станеться. Ну,не вб'є ж він їх. Адже,так?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍