Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"

— Ми вкрадемо твого супутника, — каже Тар, звертаючись до мене. — Сподіваюся, ти не проти.

Я до ладу відповісти не встигаю, тільки кивнути. Кирило маже по мені поглядом, дивиться на інших і, переконавшись, що все гаразд, йде.

Ми спокійно сидимо, не розмовляємо. Кожній цікаво наодинці із собою та келихом, хоча я, зізнатися, воліла б піти спати. Єдиний момент, що відволікає, — дзвінок телефона Людмили. Вона вибачається й відходить поговорити, а я помічаю на столі полуницю й беру собі парочку.

— Вона краща за тебе, — раптом порушує мовчання Олена.

— Хто? Людмила?

— Не корч дурепу. Жінка, котра була в Кирила до тебе.

Я ковтаю. Половина полуниці, яку я відкусила, починає мені заважати, а ковтнути її я просто не в змозі. Навіть жувати себе змусити не можу.

— Ми з Лікою найкращі подруги. Я гадки не мала, що в нього хтось є. Вона так плакала, коли вони розлучилися, а я все зрозуміти не могла, чому. Тепер ось… розумію.

Я все-таки знаходжу в собі сили ковтнути полуницю. Та що там… я доїдаю все, що взяла. І слухаю, звісно. Мовчу і слухаю все, що вона каже. Напевно, тому що я й сама це чудово знаю. Я молодша за нього, у нас майже немає спільних інтересів і друзів. А ще тому, що він нічого не розповідав про жінок. Жодного разу нікого не згадав у розмові чи мимохідь. І зараз, коли про це говорить зовсім незнайома мені людина, я не можу просто відмахнутися.

— На молодих потягло, — Олена усміхається. — Їх усіх тягне. І в мого, знаєш, коханки були. Як ти, — кидає в мій город уже не камінчик, а камінь. — Молода, гарна. Я знала про неї, звісно. Як знала й те, що він її кине.

— Кинув? — раптово питаю у неї.

— Кинув, — з перевагою відповідає Олена. — У нього, гадаєш, вона одна була? Награвся, відчув себе мужиком і кинув. Їм, знаєш, це потрібно. Довести самим собі, що вони ще на щось здатні, що на них звертають увагу молоді дівчата. Потім вони знову повертаються в сім’ю.

— Я дуже вдячна вам за сеанс психотерапії, — я різко встаю зі стільця, на якому сиділа. — Але ваша подруга Кирилу не сім’я, і ​​я впевнена, що він до неї не повернеться.

Я виходжу з-за столу, Олена починає швидко говорити, але я її більше не слухаю. Іду. Цієї хвилини я навіть не звертаю уваги на темряву, у яку зробила крок. Мене трясе від почутого. Від того, що зі мною розмовляли в такому тоні та від того, що я дізналася. У Кирила була жінка. Це не те щоб новина… я знала це, зрозуміло ж, що він не чекав весь цей час мене одну, але розповідь про неї стала для мене несподіваною.

Я якось навіть не могла подумати, що зустріну когось, хто щось знає про його минуле. Олена ж… не просто знає. Вона найкраща подруга тієї, хто все ще сподівається його повернути. Гарна, доросла, статна. Жінка, яка йому підходить більше, ніж я.