Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 62

Ми ще трохи побалакали ні про що, перекидаючись жартами. Ніколи не подумала б, особливо в наші перші зустрічі, що Його Високість вміє бути таким милим. Багато чого я про нього ще не знаю.

Коли настав час розійтися по своїх ночівлях, принц став серйозним.

- Завтра на світанку вирушимо до палацу. Їхати доведеться порізно, не хочу привертати до тебе уваги. Будь обережна! Нікому не довіряй! - промовив він насамкінець, і в його голосі пролунала тривога.

Дракон хвилюється за мене. Так добре стало на душі. Сьогодні він дарував мені тільки добрі емоції, ніби хотів щоб і на майбутнє було, чекаючи його не таким світлим.

Тільки я була щасливою. Зовсім не боячись того, що станеться далі. Зараз душа співала, і світ світився різнокольоровими фарбами.

Пообіцявши Асгарду, що буду тихіше за воду нижче трави, подалася на інший кінець табору, до того багаття, де ми з Ванькою обідали.

Вечеряли вже при світлі місяця та багаття. Принц знову вів розмови із батьком Сульрі. Дівча все більше відмовчувалося. Я поглядала на неї з побоюванням, мабуть, будує свої підступні плани. Ну, та я теж на варті.

Вранці вирушили в дорогу. У мене з'явилася можливість їхати на одному з возів з обозу принцеси, а Ваньці навіть коня виділили. Його високість їхав на чолі разом із вельможами.

У наступні кілька днів ми з ним бачилися дуже рідко, лише мигцем на привалах. Асгард мало звертав на мене уваги, щоб уберегти від зайвих допитливих очей. Зате я могла надивитись на нього вдосталь. Щоправда, більше бачила його спину, але вона мені теж дуже подобалася.

До палацу ми прибули надвечір.Принцеська з батьком нарешті нас покинули, решту дороги проїхали втрьох. Асгард хотів мене підсадити до себе на коня, але братик вчасно помітив, що навколо повно народу і буде дивно, якщо принц на очах у всіх підвезе якогось селянина.

Його Високість погодився, але скрип зубів навіть я почула. Послала йому подумки: «Я теж скучила!»

І радісно посміхнулася, побачивши, як його обличчя пом'якшало.

Дорогою до його особняка, відкрито фантазувала насамперед гарячу ванну з ароматними оліями, після вечерю зі смачним малиновим вином, а після цього…

Загалом, дражнилася я, як могла, дорвавшись до солодкого.

Але моїм планам не судилося збутися. Варто було в'їхати на подвір'я, як нас з усіх боків оточили солдати.

Від мого благодушного настрою не залишилося й сліду. Холодок страху пробіг по спині струмком поту.

- Ваша високість, принц Асгард, Чорний дракон? – спитав один із воїнів.

- Так! – крижаним тоном відповів той.

- Вам треба пройти з нами, - додав стражник, що був, схоже, серед них старшим.

У повітрі повисла напруга, що передує хорошій бійці.

- На якій підставі? – перепитав Його Високість.

- Вас хоче негайно бачити Його Величність, - коротко сказав воїн.

Відновилася тиша, чути було лише важке дихання коней. Відчуття таке в грудях - здійсни зараз хтось один неправильний рух і проллється кров.

- Я вирушу з вами лише після того, як віддам необхідні розпорядження своїм людям, - несподівано погодився принц.

Занадто він поступливий, не схоже це на Дракона. Я стежила за кожним його рухом.Невже чутки, про які згадувала Сульрі, виявилися правдою? І принца підозрюють у зраді? Тоді все погано, дуже погано.

Воїн, що передав наказ імператора, хвилину роздумував, але все ж таки погодився почекати, поки принц виконає належну йому роль. Але стежив за ним з побоюванням, тримаючи долоню на рукояті меча. Та й його підлеглі, видно було, що напружені та перелякані.

Навіть не сумніваюся, що в них зараз піджилки тремтять. Чи мислена справа, прийти заарештувати самого Чорного дракона. Вони, мабуть, раді, що все поки що мирно вирішилося. Хоча, я не доручилася б, що ці воїни успішно доведуть Його Високість до імператорського палацу.

Усі, у тому числі й стражники, що з'явилися за принцем, мовчки спостерігали, як він віддавав накази праворуч і ліворуч.

Його воїни та слуги, що вийшли зустрічати свого господаря, розуміли з півслова. Тут не було вітальних криків чи яскравих проявів радості, після повернення пана, але всі від малого до великого, чітко виконували будь-яке розпорядження. Видно по обличчях, що роблять це не з-під палиці, а з великою повагою. На прибулих стражників челядь поглядала з-під чола. Незадоволені, що принца відводять.

Нас Його Високість визначив у гостьовий будиночок і наказав дбати, як про почесних гостей.

Якщо хтось і здивувався, що така увага приділяється простим селянам, то зовні не виявив.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍