Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

— Що ми тепер робитимемо з ним? — спитав натомість.

— Ви нічого. Дякую за допомогу, але злочинці не ваша турбота. Вам потрібно вчитися, складати іспити і не лізти в чужі справи. Добре хоч вам вистачило мізків не намагатися зловити Айра самостійно. Він може і не великий маг, але з парочкою недоучок, він би впорався.

Тон у Сато був доброзичливий до нудоти. Настільки доброзичливий, що у Ярослава, який ніколи не був прихильником силових методів вирішення проблем, засвербіли кулаки. У Кіого, схоже, також. Він підібрався в кріслі і став схожим на стиснуту пружину. Погано. Якщо він разом із обуренням випустить частину своїх вітрів, Місто доведеться відбудовувати заново.

— Гаразд, — квапливо погодився Ярослав і висмикнув приятеля з крісла. — Нам вже час! — гаркнув Кіого в обличчя і потяг його до виходу.

Він навіть не чинив опір. Злився мовчки. Кіого зовсім не йолоп і чудово розуміє, коли його намагаються принизити. Нізащо. Просто тому, що ти чимось сильно не подобаєшся людині, що сидить перед тобою. Сато подякував, дав зрозуміти, що і без їхньої допомоги незабаром знайшов би винного в епідемії божевілля серед еліти магів. Вони йому просто заощадили час. Ось так ось. Ще й похвалив за те, що в них, виявляється, мізків щось там вистачає. Був у Ярослава в школі вчитель, який мав схожу звичку карати школярів заниженням оцінки, щоб наступного разу краще старалися. Його ненавиділи більше, ніж визнану шкільну Мимру Істеричну. Вона хоча б не вдавала з себе добродушну і розуміючу. Не стверджувала, що ставить трійку для їхнього блага. Її можна було просто не помічати, терпляче чекаючи чергового нападу добродушності і бути впевненим, що вона до кінця чверті навіть останнім ледарям натягне трійки, принагідно сказавши все, що думає про їх розум і здібності. Мимра із задоволенням ставила заслужені оцінки, які б вони не були. Ця жінка ніколи не опускалася до заниження чесно заслуженої оінки, лише заради того, щоб добродушно порадити докласти більше зусиль. Навіть якщо високу оцінку несподівано заслуговував визнаний двієчник. У результаті Мимрі на честь останнього дзвінка купили величезний квітучий кактус, у її колекцію колючих рослин, і кілька букетів, а від добродушного Павла Вікторовича сахалися як чорт від ладану.