Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Між ним та канапою — яка дивом лишилась, — стояв кавовий столик, на якому я завважила заздалегідь підготовані таблички з цифрами. Це бали? Я вірно усе зрозуміла?

Схрестивши руки на грудях як та матуся, яка після роботи заскочила дитину з фарбами біля шпалер, я прошила Тоні лютим поглядом й спитала:

— Ти здурів?

Він задумався на мить.

— Та, наче, ні, не більш ніж зазвичай.

Це сумнівно.

— Тоді що це все означає? — розвела я руками, ні на що й ні на кого особливо не вказуючи. Та на нас вже і так усі витріщалися.

— Те, що ти й планувала, — обиратимемо мені дружиноньку, — якась білявка поряд захихотіла грайливо, навіть не розуміючи, що тим самим прирекла себе на смерть.

— Та давай вже одразу надгробок, — процідила я.

Тоні похитав головою, потім здійняв руку й пальцем повторів ці заперечні рухи.

— А оце я вже робитиму з тою, з котрою одружусь. Надто вже інтимний процес, — не втримавшись, мабуть, тому, що вже добряче випив, він на додачу дав мені щиглика.

Бажання вбити його неабияк зросло.

— До весілля може й не дійти.

Бос зайшовся сміхом, підступаючи ближче до мене.

— Тобі не здається, серденько, що тут аж занадто багато свідків?

Шкода, але він таки мав рацію. З такою кількістю дівок навколо мене б засудили ще до завтрашнього ранку.

— А тобі не здається, що нікого годящого на роль дружиноньки, — я старанно повторила його інтонацію, — тут також немає?

Ні, серед цих дівчат були вродливі, аж надто вродливі, такі, що змушували мене почуватись страшком, але чим довше мої очі ковзали їхніми обличчями, тим сильнішим було усвідомлення, що всі вони — точно не представниці мангеттенської еліти. Скоріше, вони були тими, з ким чоловіки з еліти розважалися.

— Я б не втрачав надії одразу, Бессі, — заперечив Тоні. — Поспостерігаймо за ними трохи, гаразд? Відберемо кілька, розпитаємо про те про се, може, когось й надибаємо.

Я схилилась до боса, розуміючи, що вони усе одно все бачать, не просто бачать, а підмічають, й стишила голос:

— Тоні, це ж шльондри?

Бо це були саме вони.

Вилупок роззирнувся, ніби у нього вперше в житті відкрилися очі. Потім прошепотів, притулившись губами до мого вуха немов ми змовники, що опинились в оточенні ворогів:

— Деякі з них — можливо. На них я особливо розраховую.

Я ледь втрималася, щоб не схопити його за шию й не струснути трохи, щоб той нібито геніальний мозок запрацював.

— З якого борделю ти їх виписав?
— Ну чого зразу з борделю? — бос закопилив губи, прикидаючись, що образився. Та в карих очах веселилися бісики. — Я просто зробив вельми вигідне замовлення в ескорт-агентстві. Якщо точніше, то в трьох.

Усе ясно.

Відступивши на крок, я похила головою.

— Ні, я не братиму в цьому участь, — моя відмова звучала твердо й рішуче.
— Стривай-но, хіба не ти наполягала на пошуку нареченої? Я просто додав дещо від себе у твій план.

Взагалі-то ідея одружити тебе належить твоєму таткові, а я лише її заручниця. Мабуть, більше ніж ти, Тоні.

— Ні, це ти наполягав, що тобі потрібна дружина.

Наші погляди на мить зустрілися. Так, «наполягав» — це в нас новий синонім тієї ночі й усього, що сталося після.

— От і допоможи її обрати, — не вгавав Соретті з вмовлянням. Він вже налаштувався на розваги. Й не хотів втрачати ані хвилини. — Це у твоїх інтересах, Бессі. Хіба хтось з них матиме щось проти покоївки в білизні?

Гаразд, про це я якось не подумала. Так, у світі небагато дівчат, які байдуже поставляться до присутності представниці моєї професії. Та я все одно поки не надто вірила Тоні та його добрим намірам, які влаштували б обох.

— Але чому вони?
— А чом би й ні? — лише здвигнув він плечима.
— Схоже, ти, на відміну від мене, знаєш, що робиш.

Збагнувши, що пік сварки вже минув, й далі триватимуть лише суперечки, після яких нарешті почнуться веселощі — за моєї участі або ні, — дівчата знов повернулися до випивки й флірту з офіціантами, що ніяковіли від такої кількості уваги. Карло б почувався тут як в раю, куди потрапив за життя.

Я зупинила одного з хлопців з червоними щоками й палаючим поглядом, та вхопила з його таці два келихи шампанського. Для себе і… для себе. На тверезу голову я цього не витримаю. В який момент Соретті вдалося переконати мене лишитися, я також не розуміла. Він пашів впевненістю і, мабуть, я клюнула саме на неї.

— Авжеж! Це легко! Я тебе навчу, Ліззі, — бос узяв мене за руку, котра звільнилась, коли я спустошила перший келих, й попрямував до дивану. — Я оцінював безліч конкурсів. Мене люблять запрошувати, бо я пречудесний. Витріщаєшся собі на дівчат або пожежників, виставляєш бали. Нічого складного. А тобі лише потрібно буде ставити питання.

— Які ще питання?! — зойкнула я.
— Та будь-які! Ми ж маємо дізнатись про майбутню місіс Соретті усе, чи не так? Ніхто не знає мене й мої смаки краще за тебе, — додав Тоні, і я вхопила дещицю уїдливості в його голосі. Та темні очі сяяли не тільки від випивки, а ще від хижого завзяття, тож я запевнила себе, що мені це лише здалося.

— Мабуть, Сильвія ліпше підійшла б на цю роль.

Чому уся халепа з Соретті завжди дістається мені, якщо вона його подруга ще зі школи?

— Пустити лисицю до курника? Красно дякую, Бессі, та нізащо в житті не зроблю цього!

Почувши його відповідь, я приречено впала на канапу. Зрештою, якщо випити ще, мабуть, цей відбір майбутньої жертви Тоні не надто відрізнятиметься від моєї задумки з клубом.

Як це завжди трапляється з Тоні, я помилялася.

Якщо не зважати на мої спроби відмовитись від цих дурнуватих балів й системи оцінювання-оголювання, за яку їх Соретті намагався змусити мене виставляти, все, що відбувалося, справді нагадувало першу вечірку з «Холостяка». Дівчата розважалися й по одній підходили до нас познайомитись. Точніше дефілювали зі спокусливою котячою грацією. Що-що, а це вони вміли.