Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Коли котрась з них опинялася перед нами, вона виструнчувалась так, щоб усі її принади були випнуті в бойовій готовності як артилерія, націлена на Тоні. Йому вони всміхалися, пускали бісики, дарували повітряні поцілунки, на мене ж дивились скоса. Допитливо або зневажливо, чи з підозрою. Траплялися й такі, що глипали з острахом.

Спочатку я втискалася в спинку дивана, немов прагнула відсунутись якнайдалі, відсторонитися від цього театру абсурду. Мені було незатишно. Навіть дужче ніж в «Прада». Мене ніби запхали в чужу шкіру і я мала носити її увесь вечір.

Першу розмову я завела з білявкою, яка зібрала волосся в настільки тугий високий хвіст, що здавалося, її блакитні баньки ось-ось вилізуть на лоба.

Вона назвала ім’я й кокетливо змахнула довгими нарощеними віями в бік боса.

Я закотила очі. Бажання врізати їй виявилося сильнішим ніж я очікувала. З самого початку я здогадувалася, що трішечки, зовсім дрібку ревнуватиму. Я пам’ятала, як відреагувала на Сильвію, на її присутність, на близькість з Тоні. Якби це був кастинг наступної крихітки на одну ніч, я б ще стрималась. Але я збиралась віддати Соретті у чиюсь абсолютну владу. А з ним і себе, якщо затримаюсь на посаді такої собі амбасадорки «Ла Перла» в його оселі.

А ще ця білявка так нагадувала Петру… Цікаво, чи завважив Тоні їхню схожість? І чи не стане це проблемою в майбутньому?

Покусавши трохи губу, я спитала перше, що спало на думку:

— Як ти ставишся до піци з ананасами?
— Обожнюю, — прощебетала вона. Й похоронила себе. Швидко. Я навіть не старалася. А ще не відчула жодних докорів сумління, лише втіху.

Далі ставало дедалі гірше.

Я підійшла до справи досить творчо. Врешті-решт мені таки дещо відомо про Тоні, і тепер це стало в пригоді. Я використовувала усе, геть усе, від тої-таки піци й макаронів з сиром до босової війни з крижаним стервом. А що? Якщо десь тут, серед цих дівчат, справді присутня його майбутня наречена, варто її попередити.

Або відлякати заздалегідь.

Я не запитувала лише про одне — про себе. Про свою наявність в житті й хаті Тоні, й те, у якому вигляді я завше перебуваю тут.

Зиркнувши на дівку, що завмерла перед нами, я затамувала подих. До дідька вродлива. Руда, з чотирма сережками у вусі. Ще й норовлива, якщо вірити вогню в її очах.

Бос в її присутності також змінився. Якщо раніше, розвалившись поряд, розставивши ноги так, ніби йому між ними щось заважало, він сьорбав шампанське й кривив обличчя, коли чув свої тригери, зараз він зі спокусливою посмішкою подався вперед, вбачивши щось цікаве. Як хижак, який вгледів свіжу здобич.

У грудях припікало від жовчі так, як ніколи доти. Мені закортіло цю курву не просто забракувати, я забажала стерти її з лиця землі, щоб ті наманікюрені лаписька ніколи не торкнулись боса.

— Ой лишенько, — прошепотіла я собі під ніс, соваючись по синьому оксамиту. Й простягла руку до келиха. — Ні-ні-ні.

— Що таке, Бессі? — турботливо вточнив Соретті.
— Нічого, — відрубала я. Й відмахнулася. — В горлі раптом пересохло. Сам в неї спитай щось.

Я опустила голову. Сховала погляд під столиком. Й чекала, поки Тоні почне загравати до рудої, щоб це знов повернуло мене на істинний шлях.

— Скажи-но мені, сонечко, якщо у мене працюватиме покоївка в білизні, ти спокійно ставитимешся до цього?

Я ледь не впала з дивану. Це що він таке бовкнув?!

— Звісно ні! — пирхнула вона.
— Шкода. До побачення, — так само ласкавим тоном бос поставив на ній хрест.

— Ти ж розумієш, що жодна нормальна дівчина не погодиться, щоб в тебе працювала покоївка в білизні? — пробурчала я, ніби йшлося про якогось привида, не про мене.

Та й до подібної новини потрібно як слід підготувати бідолашну. Якби ми пішли по наречену до клубу, мали б фору у декілька побачень.

— А ти розумієш, що твоя присутність — це геть не все чудернацьке, з цим їй доведеться стикнутись?

Я підняла руки. Все, здаюся.

— Тоді це майже неможливо.
— Не втрачай надії, piccina, — Соретті підбадьорливо поплескав мене по коліну.

Який бляха оптиміст!

Після цього я подвоїла зусилля, але тепер виправдовувала свої диверсійні дії тим, що Тоні потребує когось особливого, зі сталевою психікою та нескінченним запасом терпіння.

І поки ми не надибали нікого, хто б принаймні наблизився до цього, напевне, вигаданого ідеалу.

А коли бос ще й почав підсипати жару репліками на кшталт «нумо, Бессі, покажи їй» або «а цю ти як виб’єш?», я взагалі втратила здоровий глузд.

До тої самої миті, поки не зазирнула в очі мулатки з рожевим волоссям: воно мотлялося від найдрібнішого її руху й було таке об’ємне й кучеряве, що нагадувало цукрову вату або невагому кульку зефіру.

І ця пані Зефірка прагнула перемоги понад усе. Я вже відчувала, як вона впевнено й вірно відповідає на всі мої каверзні питання, бо спостерігала за нами й відмітила, на чому провалилися її суперниці.

Тоні осяйно всміхнувся їй, ніби вони вже стоять біля вівтаря.

За мить його тепла долоня повернулася мені на коліно. Він підсів ближче й підсунув її вище, ледь не до тої місцинки, за дослідження якої при сторонніх точно отримає ляпас.

Не минуло й хвильки, як я відчула його бентежний віддих у себе на вушку.

— Знищ її, любонько Бессі, — наказав він тоном, котрим розмовляв зі мною тої ночі, коли ми зостались без одягу й не тямили, що робили.

Його язик лоскотнув по мочці, вкриваючи мою шкіру сиротами. Змушуючи мене напружитися й глитнути слину.

Та все скінчилося раніше ніж я подумала, чи не зомліти мені про всяк випадок від хвилювання, бентеги й іскри бажання, що лишилася з того дріб’язку часу, коли між мною та Тоні знову не існувало жодної відстані, ще й у всіх на очах.

Його слова пульсували в мені, отруюючи розум, стискаючи серце. Але лють, що спалахнула від них, мала перекинутись не на мулатку. До мене дійшло, як нице Тоні обвів мене круг пальця. Знову.