Читати книгу - "На землі кленового листу, Левко Лук'яненко"

питанні про статус західних співробітників пан Тернер наполягав на наданні їм дипломатичного статусу, тобто права перевозити вантаж і пошту без контролю української митної служби. Що більше Тернер наполягав на цьому, то менше нам хотілося погодитися з ним. Офіційно Центр мав допомогти Україні зберегти науково-технічний потенціал, що дістався Україні після розпаду Радянського Союзу, доповнити ті ланки, яких бракує, та задіяти його. Непокоїло одне — чи не буде центр викачувати з України технічні знання, напрацювання, розробки. Навіщо західним співробітникам Центру дипломатичний імунітет? Щоб безконтрольно вивозити технічну документацію українських учених? Чи не створюємо ми своїми руками центр технічного шпигунства проти України?

Ми довго обмірковували всі плюси й мінуси і надіслали свої пропозиції й міркування Міністерству закордонних справ України.

Борис Вжесневський

і генеральне консульство в Торонто

З початком роботи консульського відділу посольства стало зрозуміло, що в інтересах розширення українсько-канадських взаємин необхідно відкрити консульство.

У Канаді найбільшим центром економічної діяльності є Торонто, тому перше українське генеральне консульство має бути в цьому місті. Українська громада Монреаля, активно допомагаючи засновувати контакти з монреальськими підприємцями, порушила клопотання про те, щоб друге українське консульство було відкрите в Монреалі. Наступного року серйозним конкурентом Монреаля виступив Едмонтон, та про це я розповім нижче.

Було три пропозиції щодо розташування консулату. Перша — в триповерховому будинку. Проте ця будівля віддалена від центру міста. Друга пропозиція ~ окремий невеликий будинок, досить старий, також далеко від центру. Третя — переобладнати частину першого поверху будинку родини Вжесневських.

Цей варіант мав кілька переваг над двома попередніми. Річ у тім, що будинок стоїть на одній з центральних вулиць Торонто. у тій частині, де мешкає найбільше українців; на його другому поверсі містилася художня фундація, яка приваблювала багато людей, у залі фундації часто відбувалися різні громадські зібрання, — там містився центр Світового конгресу вільних українців; і, нарешті, пан Борис Вжесневський передавав приміщення генеральному консулату безплатно.

* * *

Підготовку до референдуму та президентських виборів 1 грудня 1991 року українці вільного світу сприйняли як свою особисту справу. Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України вони були в піднесеному настрої. Ще б пак — здійснилася мрія дідів-прадідів, їхніх батьків, їх самих! Найзавзятіші поїхали в Україну, щоб схиляти народ проголосувати 1 грудня за незалежність. Серед них — Борис Вжесневський.

Я познайомився з ним, здається, у вересні 1991 року. Він знав, що я був кандидатом на посаду президента України. Розповів про канадську групу агітаторів. Обмінялися думками про розстановку політичних сил та перспективи референдуму і президентських виборів.

На моє прохання допомогти мені у передвиборчій кампанії відповів:

— Ні, пане Лук’яненку, не можу. Ми приїхали сюди агітувати не за якогось кандидата в президенти, а за те, щоб люди проголосували в референдумі за незалежність України.

— Гаразд, пане Вжесневський. Це мене цілком задовольняє. Для мене референдум також важливіший за президентські вибори. З іншого боку, як кандидата в президенти мене задовольняє ваша нейтральна позиція. Було б гірше, коли б ви підтримували когось із моїх конкурентів.

Після референдуму Вжесневський запросив мене до кав’ярні на прощальну зустріч з його групою. Я прийшов і подякував їм за велику роботу на користь спільній справі.

— Ви, — сказав я, — допомогли виграти головне — самостійність. Ми маємо незалежну Україну. У цій Україні може бути та чи інша людина президентом, але це буде вже в межах своєї держави — ось що головне.

— Чому виграв Кравчук, а не Чорновіл? — хтось запитав.

— На Чорновола працювали три галицькі області, на Кравчука — двадцять дві області плюс республіканська влада з радіо і телебаченням. Структури областей, усі колишні комуністичні активісти, міліція, КДБ, обласні й районні ради й виконкоми з усім транспортом, друкарнями тощо працювали на Кравчука. Вони в ньому бачили свою людину.

— А ви програли через те, що всього цього не мали?

— Не тільки. Коли я минулого року в Івано-Франківську боровся за депутатський мандат, і боротьбою проти мене керували з Києва і використали такі матеріальні засоби, яких мені й не снилося. І все-таки я переміг. Чому? Даю відповідь: люди пішли за мною. Я сміливо говорив правду і викладав програму боротьби за самостійність України. Галицькі виборці хотіли цього, вони мріяли про це і хоч самі боялися говорити вголос, раді були чути з чужих уст. Усі мої конкуренти 1990 року були так чи інакше причетні до совітської влади, я — антисовітський націоналіст. Виборці відкинули їх і пішли за мною. Коли б уся Україна складалася із таких виборців, як у місті Івано-Франківську, я б виграв і президентські вибори. Україна в цілому не така. Їй ближчий комуніст Кравчук, ніж націоналіст Лук’яненко. Народ забамбулений Кравчуками і не розуміє своїх національних інтересів. Я внаслідок своєї індивідуальної ідеологічної еволюції відійшов від нього далеко вперед, так далеко, що він боїться мене. Він прийде до моїх думок, але для цього потрібно буде з десяток років. Я свою еволюцію проробив у минулому, а народові її належить зробити в майбутньому. Кравчук йому ближче. І це погано, бо Кравчук не підготовлений попереднім духовним розвитком до швидкого ламання командно-адміністративної економіки і запровадження ринкової. А це означає, що зміна способу виробництва відбуватиметься повільно і завдасть народові багато страждань. Будемо тішити себе надією на те, що ясновельможний Президент Кравчук — динамічний чоловік, який зуміє швидко поміняти свій світогляд і виявиться на висоті тих завдань, що їх необхідно буде розв’язувати задля зміцнення державності.

— Чому Чорновіл вас обігнав?

— Ну, по-перше, тому, що він спирався, як я вже сказав, на людей, транспорт, друкарні трьох областей, чого я не мав. По-друге, задля привернення на свій бік виборців південно-східної України він висловлювався за федералізацію України і допускав російську мову як другу державну мову в Україні. Я не допускав цього перед жодною аудиторією. По-третє, він хитріший за мене. Пригадуєте збори РУХу з висування кандидата на посаду президента? Так ось, виникло питання про таємне голосування. Я висловився за таємне — хай я дістану справжнє судження про себе кожного з присутніх. І я маю моральне право претендувати бути кандидатом лише в тому разі, якщо цього захочуть люди.

Чорновіл виступив за відкрите голосування. Я відразу здогадався про мотив такої пропозиції: у залі було багато районних начальників Львівської області, які залежали від Чорновола як від голови облради. За таємного голосування — могли б проголосувати за мене, за відкритого вони боялися проголосувати проти