Читати книгу - "Порушник праху, Вільям Фолкнер"

сумнівалися, — але людині цим її найнижчим спільним знаменником, що у смертного є душа, яку він нарешті скерував на вбивство рідного брата…

— Він зарив його у ворушкому піску, — сказала міс Гебершем.

— Так, — мовив дядько. — Найстрашніше не це — проста воля випадку, коли під руку трапився старий негр-сновида, — а сам план, схема, така проста і обґрунтована у своїй біологічній, географічній, психологічній основах, що Чик назвав би природним, — і раптом усе зривається, бо чотири роки тому одна дитина, про існування якої він і не здогадувався, валиться у струмок у присутності того ж негра-сновиди, тому що цю частину історії насправді ми не знаємо, і що сталося з отим Джейком Монтґомері в його нинішньому стані, напевно, ніколи не дізнаємося, хоча це мало що важить, бо факт лишається фактом, чому він у могилі Вінсона, окрім того, що нам відомо: він купував деревину у Кроуфорда (ми дізналися це того вечора, коли зателефонували на кінцевий приймальний пункт у Мемфісі, де отримують пиляний матеріал), і Джейк Монтгомері знав, звідки взялася та деревина, бо це у Джейковій натурі, природі, вдачі, і це справді один із чинників його інтересів посередника, скупника, адже це його прибуток, і тому, коли Вінсон, партнер Кроуфорда, раптом перечепився та повалився замертво у заростях за Фрейзеровим магазином, Джейку й не треба було ворожити на кришталевій кулі, щоб вичитати там правду, а оскільки він це передбачив, то міг сам скористатися, або краще дати знати містеру Гемптону чи мені, і ми здійснили б обмін; Джейк знав про старий військовий трофей Бадді МакКалума, і я схиляюся до думки, що для Кроуфордового порятунку… — і знову було те ж саме, непорушний вигляд, жодної зовнішньої ознаки, але цього разу дядько помітив і збагнув, відчув (або як це було) і змовк на секунду, і навіть здавалося, хотів щось сказати, але, вочевидь, забув, і заговорив знову, — …що, може, Джейк назвав ціну свого мовчання і навіть, можливо, зібрав гроші чи отримав якийсь внесок, певно, бажаючи засудити Кроуфорда за вбивство, може, скористатися всіма своїми зв’язками, аби заробити ще більше грошей — чи, можливо, йому був не до душі Кроуфорд і хотілося йому помститися, або, може, такий собі пурист, для якого вбивство було останньою краплиною, і він просто вирив Вінсона, повантажив на мула та відвіз тіло до шерифа, але у будь-якому разі вночі після похорону з’явився хтось, який зі зрозумілої причини викопав Вінсона, і це точно був Джейк, і хтось, хто не лише не хотів, щоб Вінсона викопали, але, зі зрозумілої причини, спостерігав за кимсь, хто без ясної причини виривав той труп, — дізнався, що тіло викопали, — ти казав, було близько десятої, коли ви з Алеком Сендером припаркували вантажівку, і вже достатньо темніє, щоб розривати могили, десь так на сьому, і тої ночі йому залишалося ще три години — і ось що я маю на увазі щодо Кроуфорда, — сказав дядько, і цього разу він помітив, що дядько навіть зробив паузу, чекаючи на те, і воно війнуло, але так і не було ні звуку, ні поруху, непорушний капелюшок, акуратно і точно вмощений на маківці, стиснуті у пальцях згорнуті рукавички, сумочка на колінах, черевички, нерухомо виставлені на підлозі у ряд, начебто вона вмістила їх у крейдяному кресленні.

— …Спостерігаючи там, у бур’янах, за огорожею, бачачи, що його не просто зрадили і шантажують, але й, агонізуючи, мучитися, бо йому доведеться знову пройти все це, не кажучи вже про фізичний труд, бо якщо бодай одна людина знає, що тіло вбитого не витримає експертизи у досвідченого полісмена, то ніхто ніколи не вгадає, скільки інших людей можуть це знати або таке підозрювати, а, отже, треба труп негайно видобути з могили, просто зараз, принаймні цьому навіть допомагають, так, допомагають — знають про це чи ні, — напевно, він дочекався, доки Джейк вирив тіло і ладнався повантажити на мула (і ми виявили, що цей мул належав Ґаврі, для плуга, той самий мул, на якому вранці їхали близнюки; Джейк сам позичив його в неділю ввечері, і, якщо ви міркуєте, в якого саме Ґаврі він позичив, то матимете цілковиту рацію: це був Кроуфорд), і зараз він не ризикував пустити в хід пістолет, у будь-якому разі, якби міг, але він вирішив краще знову заплатити Джейку певну суму грошей за його шантаж, але щоб мати привілей одразу його вколошкати, тож він проломив Джейку череп, поклав убитого в могилу та засипав — і ось вона знову, відчайдушна жахлива невідкладність, самотність касти парій, — не тільки жах і налаштованість усіх людей проти нього, неприйняття, а й потреба боротися з інерцією землі та грізним, нерозважливим повівом часу, але, перемігши, нарешті, цю змову, він надав могилі пристойного вигляду, навіть перемістивши квіти, і ось докази про його злочин нарешті приховані та знищені, усе надійно… — і знову почалося те ж саме, але цього разу його дядько не зробив паузи, — …потім випростався та вперше міг вдихнути на повні груди, відколи Джейк підійшов туди, стиснувши руки та потираючи пучки великим пальцем, — і тут чує щось таке — хай чим воно було, але це змусило його пірнути й дременути назад на схил, потім повзти, захекуючись, з язиком на плечі, але цього разу не просто від люті та жаху, але майже у зневірі та підозрі, як це одна людина може стати об’єктом такого невезіння і стількох нещасть, споглядаючи, як ви втрьох не просто вдруге знищуєте його працю, а й подвоюєте йому клопіт, бо ви не просто виявили Джейка Монтґомері, а й засипали могилу та поклали назад квіти: він не міг дозволити, щоб його брата Вінсона знайшли у цій могилі, але й не міг дозволити, щоб там знайшли Джейка Монтґомері, коли (він точно мав те знати) туди завтра навідається Гоуп Гемптон, — і цього разу зупинився, чекаючи, коли вона скаже, і вона таки озвалася:

— Він кинув свого брата у ворушкий пісок.

— А, — промовив дядько. — Може настати мить, коли просто нічого не залишається зробити з братом, чоловіком, кузеном або свекрухою — тільки знищити їх. Але ви не кинете їх у ворушкий пісок. Ви про це?

— Він кинув його у ворушкий пісок, — вимовила вона зі спокійною та невблаганною викінченістю, не рухаючись, не зсунувшись, тільки її вуста це промовляли, доки вона не відкрила кришку годинника, пришпиленого брошкою їй до грудей, та не глянула на стрілки.

— Вони ще не дісталися долу Вайтліфа, — сказав дядько. — Але не турбуйтеся —