Читати книгу - "Засвідчення"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що ще? — спитав він. — Що ще вона зробила?
Вона розвела руками, нібито акцентуючи увагу, а усмішка на обличчі стала майже блаженною.
— Вона стала просто одержима на спроби викликати в неї реакцію.
— У Нуль-зони?
— Так. Вона відчула: якщо зможе викликати реакцію в Нуль-зони, то якимсь чином зіб’є її з курсу. Навіть хай ми й не знали, який у неї курс.
— Але ж вона відреагувала: повбивала стільки людей.
— Директорка вірила, що нічого з наших дій не підштовхнуло нічого з того, що стоїть за Нуль-зоною. Що вона занадто легко обробляла будь-що з наших дій. Майже бездумно. Якщо думка тут могла відігравати бодай якусь роль.
— Отже, вона перетнула межу, щоб викликати реакцію в Нуль-зони.
— Я не підтверджуватиму, що знала про її поїздку чи в якомусь разі допомагала, — сказала Ґрейс. — Я висловлю вам свій погляд, на підставі її слів, що вона мені сказала після повернення.
— Це була не та реакція, якої вона хотіла, — мовив Керманич.
— Ні. Ні, не та. І вона звинувачувала себе. Директорка може бути дуже суворою і жорсткою, але ніколи не буває такою суворою і жорсткою, як до самої себе. Коли Центр вирішив продовжити останню одинадцяту експедицію, я була певна: директорка сподівалася, що досягла змін. І, можливо, досягла. Замість звичайних повернулися хворі на рак нулі.
— Саме тому вона примусила себе вирядити дванадцяту експедицію.
— Так.
— Саме тому її методи стали підозрілими.
— Я б не погодилася з такою оцінкою. Але, так, інші скажуть подібне.
— Чому ж Центр дозволив їй узяти участь у дванадцятій експедиції?
— З тієї самої причини, з якої вони на неї напосілися, коли вона сама перетнула межу, але не звільнили.
— З якої причини?
Ґрейс переможно всміхнулася. Чи знає вона щось таке, що він повинен знати? Чи з якоїсь іншої причини?
— Спитайте у своєї матері. Ваша мати доклала рук до обох речей, я певна.
— У будь-якому разі, вони перестали їй довіряти, — казала далі Ґрейс, і в її голосі простежувалася гіркота. — Хіба їх турбувало, якщо вона ніколи не повернеться? Можливо, дехто з них у Центрі навіть вирішив, що це знімає проблему. — Як Лоурі.
Але Керманич, як і раніше, пов’язаний із Джекі Мірандою Сіверенс, а коротко — Сіверенс, дідусь завжди «Джек». Мати помістила сина до Південного Округу, у самісінький вир. Вона працювала над підсумками Південного Округу, коли Керманич був іще підлітком, — щоб бути ближче до нього, як сама казала. Тепер, запитуючи Ґрейс, він намагався синхронізувати дати, щоб почути, хто ж був у Південному Окрузі, а кого не було, хто покинув це місце, а хто ще тільки входив. Директорка — ні. Ґрейс — ні. Вітбі — так. Лоурі — так чи ні? Куди пішла його мати після того, як покинула це місце? Чи підтримувала вона зв’язки? Ясна річ, що мала б, якщо вірити Ґрейс. І чи не означає її раптова поява перед ним з пропозицією роботи те, що в неї на руках є якесь невідкладне завдання? Чи це частина складнішого плану? Дідусь був прямолінійнішим. О, поглянь. Ось пістолет. Отакий сюрприз. Я хочу, щоб ти навчився користуватися зброєю. Зроби більше, ніж треба. Іноді тобі доведеться зрізувати кути після всього. Блим-блим. Але його мати ніколи не давала тобі моргнути, зробити «блим». А чому вона була повинна це робити? Вона не хотіла бути твоїм другом, і якщо не могла переконати тебе витонченішим шляхом, то знайшла когось іншого, хто здатний переконати. Він ніколи не дізнається, скільки разів зіткнувся із залишками її діяльності, продираючись крізь Південний Округ.
Але ідея, що директорка, можливо, зверталася до інших і в агенції, і в Центрі, потішила Керманича. Це робить директорку не такою ексцентричною, не такою «одноклітинною змовою», як називала мати, а, отже, кимсь, хто справді намагався розв’язати проблему.
— Що ж сталося під час її поїздки до межі? — Знову почав притискати Керманич.
— Вона ніколи мені не казала. Вона казала, що це для моєї ж безпеки, якщо слідчі викличуть мене до суду. — Він собі занотував, щоб згодом до цього повернутися.
— Узагалі нічого?
— Ні слівця.
— Чи давала вона вам спеціальні вказівки перед від’їздом чи після цього? — Як розумів Керманич із прочитаних особових справ, Ґрейс була більше, ніж директорка, скута правилами й регламентаціями, і тій могло здаватися, що трохи втрачає авторитет і прихильність через свою заступницю. Або, можливо, питання в цьому: Ґрейс не давала їй витати в хмарах, тримала на землі. У такому разі, Ґрейс майже напевно відповідала за деталі оперативної роботи.
Ґрейс занепокоїлася, і Керманич не знав, що це означає: чи вона сперечається сама з собою, — більше чи менше йому розповісти, чи накаже йому ще сім мішків гречаної вовни.
— Синтія попросила мене відновити слідство про так звану НСБ, і призначити когось зробити звіт — чимбільше деталей про маяк.
— І хто досліджував?
— Вітбі. — Вітбі-псих. Картинку складено.
— І що сталося з цим дослідженням? — Він не міг згадати, чи бачив раніше цю інформацію в теках особових справ, які йому дали до відвідин Південного Округу.
— Синтія взяла його, попросила роздруківку, а електронні копії попросила не реєструвати… Чи ви плануєте полізти тими ж самими кролячими норами?
— Отже, на вашу думку, це просто марнування часу?
— Для нас, необов’язково для Синтії. Мені це здавалося нерелевантним, але нічого з того, що ми зібрали, не мало би багато сенсу, якби ми не знали, що директорка собі гадає. А ми не завжди знали, що директорка собі гадає.
— Чи ви хочете ще щось мені сказати? — Тепер він осмілів, коли Ґрейс остаточно йому відкрилася.
Вираз симпатії, яка чи то проштовхнулася, чи то дозволена.
— Чи ви курите?
— Іноді. — Цього минулого вихідного. Виганяв демонів і голоси.
— Тоді ходімо надвір і покуримо.
Це звучало гарною ідеєю. Якщо бути зовсім чесним із собою, це викликає просто блаженство.
Вони відновили прогулянки в кінці подвір’я, найближче до болота. Коротка прогулянка для розваги від кімнати до двору просто неба не обійшлася без одкровення: нарешті він побачив прибиральника, висхлого і поморщеного, маленького на зріст білошкірого чоловічка в окулярах як колеса, убраного у світло-зелений комбінезон, зі шваброю в руках напоготові. Він був не вищий, ніж п’ять футів. Керманич притлумив у собі бажання полишити Ґрейс і сказати прибиральникові, щоб той замінив мийний засіб.
Ґрейс на подвір’ї здавалася ще розслабленішою, ніж у помешканні, попри сирість і дражливий комашиний хор, який дзижчав з підліску. Керманич уже спітнів.
Вона запропонувала йому цигарку:
— Візьміть.
Так, він візьме, адже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засвідчення», після закриття браузера.