Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

— Мамусю, давай присядемо, тобі, мабуть, важко стояти, — я лагідно потягнула її до стільчиків, що стояли в ряд. Інший поставила навпроти, сіла і взяла її делікатні руки у свої. Вони були теплими, немов нагріті сонячним промінням, і такими ж ніжними, як у моєму дитинстві. Мама гарно грала на фортепіано і мала довгі, тендітні пальці, немов у досвідченої піаністки.

— Як ти, доню? Чому ти у лікарні? — в її голосі чулася щира турбота.

Пам’ятаючи, що не варто надмірно навантажувати матір, яка й так перебувала у стані емоційної нестабільності, я поспішила розповісти їй про основні моменти свого життя: про навчання, що нагадувало захопливу подорож у світ знань, про брата Мануїла та його легкий і безтурботний характер, що завжди наповнював наші будні світлом та радістю. При згадці про брата, мама розридалася, і сльози, немов кришталеві намистини, потекли по її щоках. При цьому встигла відмітити, що лікар пильнував за нами за склом, немов стурбований вартовий. Він встав, щоб поспішити до нас, але я не могла допустити швидкого завершення зустрічі, тож швидко зметикувала та витягла телефон із кишені, щоб переключити її увагу. Я відкрила галерею з фотографіями брата, що нагадували яскраві моменти з нашого життя. Потрібно було досить ретельно вибирати, перш ніж показати наступну світлину, адже я не хотіла її засмучувати наявністю мачухи, яка нагадувала б темну пляму у нашому сімейному полотні. Трохи розговорившись, відмітивши, що деякі моменти у пам’яті мами все ж були відсутні, немов стерті часом, я витягла з іншої кишені єдиний свій подарунок від неї, що завжди зігрівав моє серце, та був нагадуванням про її любов.

— Мамо, ти пам’ятаєш цю кулю? — мій голос тремтів від хвилювання, — це твій подарунок, з яким я ніколи не розлучаюся.

— Так, доню, — промовила вона тихо, і її голос наповнився болем, — і кулю пам’ятаю, і те, що сталося потім… — вона замовкла, намагаючись пригадати події того дня.

— Я теж… — гірко промовила я, і мій погляд став сумним, — тоді я стала мимовільним свідком жахливих подій, і відтоді наше життя змінилося, — додала я, відчуваючи, як моє серце стискається від болю. — Я завжди хотіла з тобою поговорити про це, адже батько заборонив підіймати цю тему, наче вона була під забороною, — продовжувала я, і мій голос зазвучав тихо та рішуче. — Хотіла тебе побачити, знати, що ти жива і здорова, — додала, простягла руку до її обличчя і ніжно торкнулася, запам’ятовуючи її риси — Лише за гірким збігом обставин батько обмовився про те, що ти жива, і моє серце наповнилося надією, проте, коли побачив, що я пішла на поправку, знову сховав тебе від мене, — промовила я з гіркотою. — Але ти не бійся, ми обов’язково знайдемо вихід із цього жахливого полону, і знову будемо разом, — мій голос зазвучав впевнено та рішуче, — тобі лише потрібно мені довіритися, — додала я, і мій погляд зустрівся з її.

—Ой доню, мені б твій оптимізм, але на жаль я реалістка. Ти сама зараз бачиш, які плоди я пожинаю. Твій батько сховав мене далеко в монастирі  і обмежив від усього світу, щоб я не заявила на нього в поліцію, як обіцяла. Монастир, у який запроторив безкомпромісний тиран, нічим не відрізняється від в’язниці. За весь час я жодного разу не виходила за його межі. Лише приїзд лікаря-реабілітолога повертав мене до життя. Він пройнявся симпатією до мене і привозив вісті про Вас з братом. Усі ці роки я жила надією на побачення з вами. І коли твій батько приїхав я злякалася і знову вдала, що нічого не тямлю. Лише той чоловік подивився мені в очі та зміг передати мені думку прямо в голову. Не знаю як і чому, але я йому повірила. Досі не розумію, хто він.

—Він маг, звуть Емрé і саме він мені допоміг боротися за життя. Мамо, це людина, яку я люблю всім серцем і душею. І хоча батько його спровадив, я впевнена, що невдовзі ми з ним будемо разом, - з щирою впевненістю промовила.

—Ані, він дійсно достойний чоловік, але не живи ілюзіями. Ти знаєш про вплив Варбургів не тільки у Греції, але й у всьому світі. Що ми можемо йому протиставити? Ми маленькі ляльки у його грі, - сумно підсумувала.

—Ще кілька тижнів тому я б з тобою погодилася і ми б разом поплакали над нашим нікчемним становищем, але зараз я готова боротися. І ти не здавайся. Ти настільки сильна і відважна, що не можна це знецінювати. Завтра до мене прийде Єлена, це дівчина перукар і візажист. Ми змінимо тобі зовнішність і вивеземо тебе до Туреччини чи ще кудись, я поки не придумала, але певні ідеї намалювалися.

— Ані, не ризикуй заради мене, — сказала мама тихо, і її очі наповнилися занепокоєнням. — Краще про себе подбай, і не наражай себе на небезпеку. До речі, у тебе має бути весілля з молодшим Пехленевідісом? — додала вона, і в її словах відчувалася печаль.

— Так, але це не важливо поки що, — відповіла я байдуже, — до речі, про них, мені здається, що Андронік знає про тебе, адже батько йому віддав найбагатшу золоту копальню, — сказала я, і мої брови нахмурилися від напруження, — як думаєш, він може стати нашим союзником? — запитала я, і мої очі наповнилися надією.

—Ворог мого ворога – мій друг. Так колись казали, проте зараз я настільки далека від реальної ситуації, що не впевнена уже ні в чому.

Лікар все ж зайшов до нас, відкашлявшись, наче попереджуючи про свою присутність.

—Я змушений закінчувати вашу розмову.

—Як так швидко, пане Алехандро, пообіцяйте, що ще раз зможете організувати нам зустріч, благаю, - я щиро просила, адже від цього залежали наші життя.

Відмітила, що він задумався, немов наперед розподіляв кроки.

—Буде видно, чи мені вдасться. Не можу обіцяти. Зараз нам потрібно йти. Адже минула година, ваші охоронці можуть сповістити Мешаха. Версія сьогоднішньої процедури -  Вам робили МРТ головного та спинного мозку, - чітко промовив кожне слово.

Я захитала головою, погоджуючись з усім сказаним.

—До зустрічі мамусю, не втрачай надії, - обійняла на прощання найдорожчу жінку.

Розлука була болючою, тож старалася якомога швидше себе опанувати і нічим не видати. Йшли до палати в повному мовчанні, проте на душі було легко, наче впав важкий тягар, який гнітив багато років.