Читати книгу - "Адвокат диявола"

пояснив Мак-Кензі. — Невже це так погано?

— Гадаю, це добре.

— Отепер ви поводитеся розважливо, — сказав Мак-Кензі і знову поглянув на годинник. — Мені справді вже час вшиватися.

— Так. Дякую, що вислухали.

Кевін простягнув руку. Мак-Кензі підвівся, і вони потиснули один одному руки.

— Кевіне, не зрозумійте мене неправильно. Я був би радий здихатися фірми «Джон Мільтон і партнери». Вони надто добре роблять свою роботу, і — тут я згоден — низка їхніх клієнтів не одержали покарання за злочинну діяльність, але це — система, і наразі кращої системи немає. Ви, мабуть, зрозуміли, що вам на таке не вистачає нервів. Так буває, — сказав Мак-Кензі та знизав плечима. — Можливо, вам варто замислитися про перехід на наш бік. Платять тут не так добре, зате можна спати спокійніше.

— Можливо, — відповів Кевін і попрямував до виходу з кабінету Мак-Кензі.

— Зачекайте. Я вийду разом з вами.

Мак-Кензі вдягнув плащ, узяв свій портфель і вимкнув світло в кабінеті. Кевін знову вийшов з кабінету останнім; за ним знову вимкнулося світло й замкнулися двері.

— Де цей отець Вінсент? — запитав Кевін, коли вони зайшли в ліфт.

— Він мешкає у Вілліджі, — всміхнувся Мак-Кензі. — Крістофер-стрит, будинок перший, квартира п’ята. Звати його Рубен. Якщо подзвоните йому, скажіть, що від мене.

— Можливо, я так і зроблю, — відповів Кевін, хоча йому й не надто кортіло щось робити.

Але ситуація змінилася, щойно він повернувся до своєї квартири й відчинив двері до неї.

На вході на нього чекала Міріам.

— Я чула, як ти вставив ключ у замок, — пояснила вона, — і прибігла.

Вона радісно всміхалася, обличчя в неї було рум’яне, а очі сяяли.

— Чому?

— Я не хотіла, щоб ти про це знав, доки не впевнюсь, але сьогодні я це підтвердила. Я вагітна, — сказала вона та обняла його обома руками, перш ніж він устиг якось відреагувати.

— Що?! — Міріам підвелася, не давши йому продовжити.

Опанувавши себе, Кевін повів її на розмову до вітальні, але не встиг він як слід розпочати, як вона стиснула кулаки та притиснула кісточки пальців до скронь.

— Аборт?!

— Я думаю, що дитина не моя, — якомога спокійніше пояснив Кевін. — А якщо Гелен має рацію — і я думаю, що вона має рацію, — це тебе вб’є.

— Гелен? Гелен Сколфілд? Боже мій, та ти з глузду з’їхав. Ти збожеволів. Ти дозволив Гелен Сколфілд звести себе з глузду, так? — заговорила вона. — Що вона сказала тобі вчора вночі? Як ця дитина може бути не твоєю? З ким я, на твою думку, спала? Гелен сказала тобі, що я була з іншим? А ти повірив їй, божевільній? Людині, яка зараз у Белльв’ю, верзе щось у гамівній сорочці!

Її обличчя посиніло від гніву.

— Просто сядь і послухай те, що я маю сказати. Послухаєш мене?

— Ні, якщо це якось пов’язане з абортом. Ми хотіли цю дитину, хотіли поповнення в сім’ї. У мене вже остаточно спланована дитяча, — вона енергійно замотала головою. — Я цього не слухатиму. Ні. Не слухатиму, — повторила вона й раптом вискочила з вітальні.

Він посидів якусь мить, а тоді встав і пішов за нею до спальні. Вона лежала на ліжку долілиць і схлипувала.

— Міріам, — він сів біля неї й ніжно погладив їй волосся, — ти в цьому не винна. Я не мав на увазі, що ти навмисне переспала з кимось іншим. Насправді ти мене не зраджувала. Річ не в цьому. Він зачарував тебе й кохався з тобою в моїй подобі. Я це бачив… двічі, але жодного разу не міг нічого з цим вдіяти.

Вона повільно розвернулася й оглянула його лице.

— Хто мене зачарував і кохався зі мною в тебе на очах?

— Містер Мільтон.

— Містер Мільтон?

Він кивнув.

— Містер Мільтон?

Її недовірлива усмішка виросла у смішок.

— Містер Мільтон? — повторила вона, сівши. — Ти знаєш, скільки років містерові Мільтону? Сьогодні я дізналася, скільки йому насправді. Йому сімдесят чотири. Так, так, сімдесят чотири, я знаю, що він має чудовий вигляд як на свій вік, але, якщо ти вже хочеш уявити, як я зраджую тебе з кимось, чому б не обрати когось із молодших партнерів?

— Хто назвав тобі його істинний вік?

— Доктор Стерн.

— Хто такий доктор Стерн?

— Лікар, який обслуговує фірму, — пояснила вона, стираючи з обличчя сльози — як від сміху, так і від смутку. — Мене до нього повезли Норма та Джин, по-перше, тому що я хотіла перевірити оті чорно-сині мітки, які так тебе бентежать, а по-друге, щоби пройти тест на вагітність. Радій: він погодився з твоїм діагнозом і призначив мені лікування вітамінами. Такий дефіцит вітамінів може бути пов’язаний з моєю вагітністю. Тепер я маю їсти за двох, — з усмішкою додала вона.

— Ох, Міріам…

— Він поводився дуже мило, і ми поговорили про фірму, про тебе і про містера Мільтона. Тоді я й довідалася, скільки йому насправді.

— Це той самий лікар, який обслуговував Ґлорію Джаффі?

Кевін кивнув, наче вона вже відповіла ствердно.

— Звісно. І я знаю, що ти скажеш далі, — хутко додала вона. — Але він не був винен у її смерті. Ми з дівчатами про це поговорили, і навіть він про це згадав. Це й досі його хвилює. Річ була в її серці. Просто аномалія, геть несподівана.

— Звісно, це була аномалія, та не несподівана. Я ще достеменно не знаю, чому так сталося, проте дитина її вбила, а її чоловік знав це і знав чому.

— Чому про такі жахи не думає більше ніхто — ні Норма, ні Джин, ні їхні чоловіки? Вони працюють із Джоном Мільтоном і пропрацювали з ним набагато довше за тебе. Чому ж вони, приходячи додому, не розповідають дружинам, який він лихий? Чи вони просто не знають так багато, як ти, Кевіне? — зневажливо спитала вона.

— Вони знають, — кивнув він. Тут у нього з’явилася думка. — Норма і Джин узагалі говорять про своїх чоловіків?

— Звісно.

— Ну, про їхнє минуле, про своє сімейне життя?

— Трохи. То й що?

— Може, я не знаю чогось незвичного про Теда чи Дейва?

Вона знизала плечима.

— Ти