Читати книгу - "Американська пастораль"

свою дочку — свою маленьку дівчинку, котра високо злітає на гойдалці, яку він сам для неї змайстрував. Швед тільки другий рік ходив у старшу школу, але вже чітко уявляв собі дочку, бачив, як вона біжить назустріч, щоб поцілувати татка; як обіймає його, а він бере її на плечі та несе в дім, і там, минаючи кімнату за кімнатою, вони йдуть на кухню, де за плитою, натягнувши фартушок, клопочеться, готуючи вечерю, мама, яка всією душею упадає за своєю донькою. Так хто це був? Та ж ота віквейська дівчина, що минулої п’ятниці в кінотеатрі Рузвельта крутилась на сидінні перед ним; її волосся ще спадало на спинку стільця так близько до нього, що тільки руку простягни — і торкнешся його. Швед мав одну цікаву особливість: він бачив своє життя цілком. Тільки якісь деталі час від часу додавалися до загального полотна. Втім, так і мало бути, він і себе вставляв — просто брав і додавав себе в загальне ціле.

А потім, уже в Упсалі, він побачив Дон. Вона саме йшла через двір перед центральним корпусом, де вешталися у перервах між заняттями студенти денного відділення. Тут, під евкаліптами, вона зазвичай теревенила з дівчатами, котрі мешкали в Кенбрук-холі. Якось він ув’язався за нею і йшов назирці Головною вулицею до зупинки автобуса коло Цегляної церкви. Раптом вона зупинилася біля вітрини магазину «Бест і Ко». Коли вона зайшла всередину, Швед підійшов до вікна і, роздивляючись манекен у спідниці «Нью лук», став уявляти собі, як Дон Двайр у самій комбінації стоїть у приміряльні і надягає на себе цю спідницю. Вона була така красуня, що навіть поглянути в її бік було важко, ти неначе торкався її, мовби горнувся до неї, і вона побачила б (ну, а як могло бути інакше?), що він не в змозі відірватися від неї, і звичайно, вчинила б так, як мала б вчинити будь-яка розважлива та скромна дівчина: вона мала скипіти, що він стежить за нею, неначе за здобиччю. За плечима у Шведа була служба в морських піхотинцях, заручини в Південній Кароліні та їх скасування, бо так зажадала родина, і він уже казна-скільки літ не згадував про кам’яницю з чорними віконницями та гойдалкою у дворі. Вродливий, як бог, нещодавно звільнений у запас, осяяний (він міг скільки завгодно від неї відхрещуватись, але факт залишався фактом) ореолом спортивної слави, він увесь семестр ніяк не міг наважитися підійти і запросити Дон на побачення, і то не тільки тому, що відверте милування її красою було для нього чимсь на кшталт підглядання в замкову шпарину, а й тому, що коли вони будуть разом, то вона неодмінно розпізнає в його думках ту роль, яку він готував для неї: стояти за плитою в кухні мурованого дому, куди він спішним кроком заходитиме з дочкою Меррі на плечах (чому Меррі? Бо англійською це «веселунка», а дівчинці на зробленій ним гойдалці завжди буде весело). Вечорами він подовгу слухав платівку з популярною в ті роки піснею «Пеґґі, серце моє». І там були такі слова: «Стане моїм твоє ірландське серце», і щоразу, коли він на стежках Упсали зустрічав Дон Двайр, маленьку й тендітну, то решту дня ходив, безперервно насвистуючи цю кляту мелодію, що чіплялася, наче реп’ях. Він насвистував її навіть за грою, коли стояв, помахуючи битою, у зовнішньому колі й дожидав своєї черги заступити на домашню базу. Тоді над ним було немов два неба — те, що належало Дон Двайр, і природне склепіння небес.

Проте він однаково не міг так просто взяти й підійти до неї — страх як боявся, що вона одразу «просіче» його думки і тільки посміється з того, як він на неї «запав», який він беззахисний перед нею, цей колишній морпіх — перед Упсальською Королевою весни. Вона ж гадатиме, що всі його фантазії, які він виплекав іще до їхнього знайомства і де її присутність зводиться лише до задоволення бажань Сеймура Левова, означатимуть тільки одне: він і надалі залишається хлопчиськом, з усім своїм марнославством і нездоровими амбіціями. Хоча насправді це означало б, що Швед раніше, значно раніше за своїх однолітків дозрів до цілей і бажань, які притаманні дорослим; став небайдужою до свого майбуття людиною, яка до найменших подробиць бачить свій життєвий шлях і куди він веде. Йому було двадцять, коли він після служби повернувся додому, й він горів бажанням жити «по-дорослому». Якщо ж у ньому й залишалося щось від дитинства, то хіба нетерплячка, з якою він чекав відповідальності дорослого; тут він і справді нагадував хлопчиська, що не зводить жадібних очей із вітрини з солодощами.

Чудово розуміючи, чому вона так хоче збутися старого дому, Швед змирився з цим і навіть не намагався пояснити, що це саме з тієї причини, з якої вона втікає звідси (через незриму присутність Меррі — однорічної, п’ятирічної, десятирічної Меррі, — що досі відчувалася в кожнісінькій кімнаті дому), він хотів залишитися тут, і для нього це було так само важливо, як і для неї. Проте якби вони залишилися тут, її це могло би доконати, а він, здавалося, ще може витримати що завгодно, хоч би це пустило за вітром його подальше життя; і Швед здався, покинув будинок, який так любив, і спогади в цій любові грали не останню скрипку. Він погодився перебратися в цілком новий дім, що буде звідусіль відкритий сонцю і сповнений світла, де вистачатиме місця для них двох, і буде ще додаткова кімнатка для гостей — у закуті над гаражем. Сучасний дім, навіть не дім, а мрія — «розкішно-стриманий» будинок, як охарактеризував його Оркатт, коли Дон розказала йому, що хотіла би бачити всередині: плінтусне опалення (замість нестерпного потоку теплого повітря, від якого в неї синусит), вбудовані меблі як свідчення мінімалізму (замість меблів класичних, страшних і масивних), вмонтоване у стелю освітлення (замість розставлених під хмурими дубовими бантинами безліку торшерів і торшерчиків), стулкові вікна, світлі та великі (а не підйомні старомодні рами, в яких постійно щось заклинює), ну і щоб підвал з точки зору технічного оснащення виглядав не гірш атомної субмарини (а не як сирий і схожий на печеру льох, куди чоловік водив гостей похвалитися винами, які він «одкладав» на старість, і коли вони обережно ступали поміж запліснявілими кам’яними стінами, весь час застерігав, щоб вони не пошкодили свої голови об чавунні каналізаційні труби: «Бережіть ваші голови… пильнуйте… не вдартеся…»). Швед розумів усе, абсолютно все, він