Читати книгу - "Мовчання ягнят"

class="p1">– Аякже. Де доктор Роуден?

– Він зробив великий поступ із хетотаксії протягом останніх двох ночей і зрештою запав у сплячку. Ви бачили комаху, перш ніж ми взялися до роботи?

– Ні.

– То була лемішка замість комахи.

– Але ж ви впоралися, розпізнали її.

– Ага. Щойно, – сказав Пілчер і зупинився біля сітчастої клітки. – Передусім дозвольте показати вам міль на кшталт тієї, що ви принесли нам у понеділок. Не зовсім така, як ваша, але з тої ж родини, совка.

Промінь його ліхтарика вихопив велику блискучу синю міль, що сиділа на гілочці, склавши крила. Пілчер дмухнув на неї, і вмить з’явилося люте обличчя сови, коли міль розправила до них нижні крила – пронизливі цятки-очі, подібні до тих, які бачить щур за секунду до смерті.

– Це Caligo beltrao[168], досить поширена. Але щодо Клаусової особини, тут ідеться про іншу міль, з категорії важкоатлетів. Ходімо.

У кінці зали в ніші стояла клітка, а перед нею – огорожа. Дітлахи не мали доступу до клітки, і зараз вона була накрита тканиною. Поряд гудів маленький зволожувач повітря.

– Ми тримаємо її за склом, щоб уберегти пальці відвідувачів, – вона може дати відсіч. Ще вона полюбляє вогкість, а скло утримує вологу всередині.

Пілчер узявся за ручки, обережно підняв клітку й переставив її до краю ніші. Він прибрав тканину та ввімкнув лампочку над кліткою.

– Ця міль називається «мертва голова», – сказав він. – Вона сидить на беладоні – сподіваємось, відкладатиме яйця.

Міль була чарівною і жахливою на вигляд, її великі чорно-коричневі крила згорнуті, наче плащ, а на широкій пухнастій спинці – характерна відмітина, що наганяє страх на людей ще відтоді, як вони несподівано натрапляли на неї у своїх щасливих садочках. Банястий череп, череп і обличчя одночасно, позирає своїми чорними очицями, вилиці, щелепна дуга, майстерно виведена попід очима.

– Acherontia styx, – сказав Пілчер. – Її назвали на честь двох річок у пеклі. Той чоловік, він щоразу скидає тіла в річки – я про це читав, так?

– Так, – відповіла Старлінг. – Вона рідкісна?

– У наших краях – так. У природному середовищі взагалі не трапляється.

– Звідки вона?

Старлінг нахилила обличчя до сітчастого даху клітки. Від її подиху ворса на спинці молі замаяла. Старлінг відсахнулася, коли комаха запищала й розлючено затріпотіла крильцями, спричинивши легенький порив вітру.

– З Малайзії. Також існує європейський різновид під назвою atropos[169], але ця і та, яку знайшли в роті Клауса, – з Малайзії.

– Отже, її хтось виростив.

Пілчер кивнув.

– Так, – додав він, побачивши, що Старлінг не озирнулася до нього. – Її мали привезти з Малайзії у вигляді яйця або, ймовірніше, лялечки. Ще нікому не вдалося створити умови, щоб вона відкладала яйця в неволі. Вони паруються, але яєць не кладуть. Найскладніше – це знайти в джунглях гусінь. А після того їх легко виростити.

– Ви казали, що вони можуть дати відсіч.

– Хоботок міцний і гострий, і вони встромлять його вам у палець, якщо будете дуркувати. Незвична зброя, не розчиняється в спирті, у якому зберігають зразки. Це допомогло нам звузити коло пошуку, тому ми змогли її так швидко ідентифікувати.

Раптом Пілчер засоромився, немов відчув себе хвальком.

– Вони ще й дужі, – поквапився додати він. – Приникають у бджолині гнізда й цуплять мед, що той Боґарт[170]. Якось ми були в Сабасі на Борнео, то вони зліталися до ліхтарів позаду нашого хостелу. Такі дивні звуки видавали, ми…

– А ця звідки?

– Прийшла за обміном від малайзійського уряду. Не знаю, на що ми її виміняли. Така забава була, коли ми чекали на них у темряві з відрами ціаніду напоготові…

– З якою митною декларацією вона надійшла? У вас збереглися записи? Вона пройшла митну очистку в Малайзії? Хто цим займався?

– Ви поспішаєте. Гаразд, я виписав для вас усю інформацію, що в нас є, та список періодики, де друкуються подібні оголошення, якщо вам знадобиться. Ходімо, я вас проведу.

Вони мовчки перетнули просторий ярус. В освітленому ліфті Старлінг помітила, що Пілчер так само втомлений, як і вона.

– Ви ночами не спали, – сказала вона. – Ви зробили добру справу. Я не хотіла вас перебивати, просто…

– Сподіваюся, його впіймають. Сподіваюся, ви скоро з цим покінчите, – відповів він. – Я ще дописав кілька хімікатів, які він може купляти, якщо займається м’якотілими особинами… Офіцере Старлінг, мені б хотілося познайомитися з вами ближче.

– То, може, мені варто зателефонувати вам, коли знайдеться вільна хвилина.

– Атож, варто, неодмінно, я був би дуже радий, – відповів Пілчер.

Дверцята ліфта зачинилися, Пілчер і Старлінг зникли. Поверх, присвячений людині, завмер, жоден силует не рухався, жодна татуйована, муміфікована, бинтована нога не здригнулася.

У Комашиному зоопарку сяяли червоні вогні над пожежними виходами, відбивалися в десяти тисячах живих очей давніх таксонів. Зволожувач гудів і сичав. У темній клітці, накритій тканиною, міль мертва голова сповзла з беладони. Вона рухалася підлогою клітки, а за нею, наче мантія, тяглися крила. Комаха знайшла медові стільники у своїй тарілці. Схопивши шматочок сильними передніми лапками, вона розгорнула гострий хоботок і проштрикнула ним воскову печатку на стільнику з медом. Міль сиділа й тихо смоктала, поки в темряві навколо неї відновлювалося цвірчання й дзижчання, а разом із тим – крихітні мисливства й убивства.

Розділ 41

Кетрін Бейкер Мартін унизу, в ненависній темряві. Темрява роїлася під повіками, і протягом уривчастих хвилин забуття їй снилося, що темрява заповзає всередину неї. Темрява прокрадалася підступно, крізь ніс і вуха, вогкі пальці мороку просувалися до кожного отвору її тіла. Однією рукою вона заткнула собі рот і ніс, другою затулила вагіну, стисла сідниці, вклалась одним вухом на матрац і пожертвувала другим, віддавши його на поталу темряві. Із темрявою прийшов звук, Кетрін сіпнулась і прокинулась. Знайомий заклопотаний звук, швацька машинка. Змінна швидкість. Спершу повільно, потім жвавіше.

Угорі, у підвалі, горіло світло – вона бачила кволий жовтий диск високо над головою, там, де виднілася прочинена маленька хвіртка в кришці колодязя. Кілька разів гавкнув пудель, і до нього приглушено заговорив химерний голос.

Шиття. Те, що шиття відбувалося тут, унизу, було неправильно. Шиття належить до світла. Сонячна швацька кімната з дитинства Кетрін, така гостинна, виринула в її пам’яті… хатня робітниця, люба Беа Лав, сидить за машинкою… її кошеня борюкається зі шторою.

Голос відігнав цей спогад, залопотів до пуделя.

– Золотце, кинь ото. Вколешся голкою, що ми будемо тоді робити? Я майже закінчив. Так, Любасику. Я дам тобі їстонь-ки, коли завершимо справонь-ки, дам тобі їстонь-ки дуді-дуді-ду.

Кетрін не знала, скільки часу