Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

179
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 248
Перейти на сторінку:
Іване Карповичу. Тепер ви таємний дворянин. З чим щиро Вас вітаю і бажаю довгих років на користь імперії. З повагою і щирою вдячністю генерал Суботін.

P. S. Вибачте, що не зміг прибути для подяки особисто, але дуже зайнятий на новій посаді».

Прочитав я той лист, потім ще раз прочитав. Дивлюся на полковника. Той підвівся, став струнко.

— Вітаю вас.

— Як це «таємне дворянство»? — дивуюся я, бо ніколи про таке не чув.

— Ви ж розумієте, що у разі відкритого уведення вас у дворянство виникнуть запитання, за що. Правди ми сказати не можемо, а брехати Його величність не буде. То вирішено, щоб ваше дворянство, у виключному порядку, було таємним. Але все одно це велика честь! — полковник тисне мені руку й посміхається. Чи то мені здалося, чи справді бачу в очах його знущання? — А ось іще й премія від Імператорського двору, — простягає мені конверт. — Дякую, Іване Карповичу, дуже дякую, — він тисне мені руку, робить паузу, мабуть, чекає подяки. — Ну, на все добре. І мушу ще раз нагадати про необхідність тримати всі деталі справи в таємниці, а ще краще просто забути про них, — він стоїть і дивиться на мене. Хвилину, дві.

— Так я вже нічого і не пам’ятаю, — кволо брешу я.

— Ну, і добре. Дозвольте забрати лист пана генерала. Він теж секретний.

Полковник забрав листа, розкланявся і поїхав. У конверті було сто рублів однією асигнацією. Господи, мені купчики платили більше за розшук своїх коханок, аніж заплатив Імператорський двір. Цікаво, чому саме сто рублів? Купюра з Катериною Великою. Такий жарт із натяком, що вони дивилися дещо? Хоча ні, на конверті були сліди відкривання. Здається, хтось залазив туди. Премія ж, мабуть, теж таємна, то можна взяти скільки хочеш. Тьху!

Я роздратовано підхопився і до самого вечора бігав, наче масло по сковороді. Життям ризикував! Таке робив! І оце подяка? «Таємне дворянство»! Значить, як ордена собі, то можна відкрито і без пояснення причин, а як дворянство мені, то не можна! Бо холоп ти, Іване Карповичу, холоп! Ніхто в цій країні! Сотню в зуби отримай, скільки б і бунтівники тобі заплатили, та будь задоволений, смерде!

Аж казився я від цього всього, а потім вже увечері сів за стіл, запалив свічку і почав писати всі деталі тієї історії. Таємниця? Буде вам таємниця!

Писалося мені важко, до того ж, багато було роботи, то ледь до зими і написав. А тут якраз мені прийшла листівка. Без зворотної адреси, з краєвидом Неаполя з одного боку і легким почерком на іншому. «Милий, сподіваюся, у тебе все добре. Часто згадую про тебе і радію нашому знайомству. Твоя Ізабелла».

Досі не можу збагнути, де вона взяла мою адресу. Просто вона з тих жінок, що можуть геть усе.

Загадкове викрадення «Зірки Сходу» та уславлений гість із Англії

дощ добре попивати чай, сидіти біля вікна в теплому та сухому і дивитися на струмені води, що летять із даху. Оце і я так собі сидів, чухав голову, на якій після одеських пригод вже встигло відрости волосся, думав про те, що дощ пішов дуже вчасно для врожаю. Воно ж хліборобство таке заняття, наче гра в карти. Прийшла потрібна карта — і виграв ти, а не прийшла — програв. Морози, засухи, відлиги, коли не треба, дощі зайві — все це може так вдарити, що зі збитків не вилізеш, що там уже про прибуток балакати. І тут краще йти не в ногу. Бо воно ж як: коли у всіх врожай, ціна так падає, що ледь не задарма віддаєш, а коли неврожай, то ціни приємні, тільки продавати немає чого. Складна справа сільське господарство, недарма паничі його не люблять і цураються. Ну, а нам, людям простим, яке ще заняття, як не землі кланятися та просити в неї копійчину собі на життя?

Ото думаю про те, дивлюся, як у садку аж калюжі стоять, така сила води випала. Коли чую, що загавкали песики мої. Чужого відчули? Тільки в такий дощ який чужий тут буде? Дивно аж. Коли чую, у ворота стукають.

— Іване Карповичу, прийшов хтось, — повідомляє Уляна Гаврилівна, яка не тільки пам’ять чудову має, ще і слух у неї такий, що миші по горищу бігають, а вона може сказати, скільки їх.

— Ага, зараз, — надягнув плащ та чоботи, вийшов із хати. У дворі аж потічок цілий. І знов у ворота стукають. — Хто там?

— Іване Карповичу, це я! — по голосу впізнаю графа Маєвського. Він узагалі-то Осика-Маєвський, але першої частини прізвища соромиться, бо вважає мужицьким. То просить, щоб звали тільки Маєвським. — Відчиніть! — кричить, бідний, наче потопає. У такий дощ і втопитися можна Страшне ллє. І головне ж, що зранку почалося і чим далі, тим сильніше. Тобто граф не злякався такої погоди, поїхавши до мене. Якась важлива справа мусить бути. Відчинив хвіртку, таке ллє, що й не видно нічого, — вмить вода очі заливає.

— Доброго дня, графе, що сталося? — я аж захвилювався, бо граф намок до нитки, тремтів, наче щеня на морозі, був весь забрьоханий багнюкою аж до самої бороди. Тією бородою він дуже пишався, а зараз наче кусень багна до підборіддя приклеївся.

— Поїхали зі мною, Іване Карповичу! Термінова справа у Сумах! Швидше! — граф завжди був людиною гарячкуватою, і тут навіть дощ його не вихолодив.

— А на чому ви приїхали?

— На бричці. Але залишив її, бо дорога розмокла, не проїду! Побігли, Іване Карповичу!

— Нікуди не побіжу, поки не розповісте мені, що за справа.

— Не може чекати!

— Може. До того ж, самовар поспів. Чаю гарячого бажаєте? Треба вам перевдягнутися, бо ж застудитеся ще, зляжете на тиждень, кому це потрібно? Ходімо! — сказав я строго.

— Але... — почав було пручатися граф, та я знав, як його переконати.

— Чашку чаю з медом та наливкою, а я поки одягнуся. Заходьте!

Маєвський був людиною відкритою до спокус, до того ж змерз і заморився, то махнув рукою і пішов за мною. На чоботях його висіли величезні шматки багнюки.

— Ось тут почнеться, — показав я, а сам попросив Уляну Гаврилівну щось нашвидкуруч приготувати.

— Я не буду їсти! Ми дуже поспішаємо! — спробував

1 ... 63 64 65 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"