Читати книгу - "Епік"

з собою і перемогти? Можливо. Але я не годен сказати, хто з нас сильніший, бо не можу сказати, чого жадаю дужче. Далі тягти це хворе й самотнє існування чи покласти йому край?

— Ти знаєш, я допоможу тобі, якщо є завдання, яке мені під силу.

— Знаю. Але я роздвоююсь, і все небесне воїнство не зможе знову стулити докупи розколоті половинки. — Аватара засміялася нехарактерним для неї дитячим сміхом, і Ерік здригнувся.

— Прощавай, Попелю. Я радію битві, яку ти плануєш. Так або так вона дасть мені певне полегшення.

Світло зникло, і в кімнаті миттю кристалізувалася постать сера Ворена. Він стояв нерухомо, вочевидь позбавлений усякого внутрішнього життя.

* * *

Амфітеатр був повний. Досі друзі ніколи не бачили так багато людей, приєднаних до гри, навіть у фіналах випускних змагань або під час найважливіших судових справ.

Усюди аж до запаморочливих висот зовнішнього периметра ряд за рядом сиділи строкаті персонажі, їхні сірі постаті полискували дивовижними елементами обладунків.

— Таке враження, наче піднявся увесь світ, — радісно зауважив Ерік. — Мабуть, приєдналися і слухають сотні тисяч людей.

— Авжеж, авжеж, ви мали б бути тут, незважаючи на свій пошук, — лунав голос Торстейна, проходячи й крізь навушники. Цього вирішального дня «Остерфіордські гравці» вирішили зібратися разом у Гоупській бібліотеці у разі, якщо їм доведеться від’єднатися й порадитись одне з одним. — Увесь світ бачив табір того війська зла, і люди хочуть знати, навіщо воно зібралося. Крім того, хочуть знати, що сталося під час вашої подорожі. Я нічого не можу їм сказати. Я не знаю, що їм казати. Я лише ваш місцевий бібліотекар — що я знаю?

— Торстейне, вгамуйся. Потерпи трохи. Невдовзі почуєш, — говорив BE, палаючи завзяттям майбутньої битви.

— Гаразд, гаразд, — бурмотів невдоволений Торстейн. — Ви готові?

— Готові, — відповів за всіх Ерік.

— Ви приєднані до адресної системи. Вперед.

Коли «Остерфіордські гравці» вийшли на арену, гримнули оплески, що гучнішали й наростали, виповнивши амфітеатр і перетворившись у грандіозне схвальне вітання.

— Дякую, дякую. Будь ласка, послухайте, що ми скажемо, — підносячи та опускаючи випростані руки, відьма Інгеборг дала публіці знак стишити палкі вітання, й мало-помалу вони вщухли.

— Дякую вам за такий масовий прихід, він свідчить про важливість того, що я казатиму, — почала вона трохи нервово. Але Ерік усе одно був сповнений захвату перед нею, адже промовляти перед такою силою людей не легко. — Коли перейти безпосередньо до суті, сьогодні, якщо ви захочете, може бути останній день «Епіку». — Публіка враз загомоніла, тож Інгеборг терпляче чекала, поки її знову стали слухати.

— Скінчити Epicus Ultima — це завдання не для однієї людини, а для всіх. Нам потрібно перемогти військо зла, що стоїть за містом, і захопити землю, яку воно охороняє і на якій сьогодні вночі з’явиться вежа. Я могла б ще розповідати про нашу подорож, про різні напрями пошуку, які зрештою поєдналися і привели до теперішньої миті. Але справжнє запитання таке: чи повинні ми прагнути поставити хрест на грі? — Інгеборг на хвилинку замовкла, щоб її слова дійшли до кожного. — Мої друзі і я вважаємо, що відповіддю на це запитання є найрішучіше «так». Погляньте на становище в нашому світі. Ми повільно, але впевнено скочуємося до цілковитого зубожіння. Подумайте про довжелезні списки тих, хто чекає звичайних, простих операцій, які незмірно полегшать життя хворих. Подумайте про дефіцит сонячних панелей, що змушує чоловіків та жінок іти в шахти, ризикуючи власним життям, і по три довгі місяці жити окремо від своїх громад. Чимало завдань, як-от, скажімо, видобуток копалин у шахтах, завдань, які зазвичай доручають машинам, тепер виконують люди, тяжко працюючи фізично, й така ситуація щораз погіршується.

А на що ми витрачаємо більшість нашого часу? На навчання у величезних бібліотеках, які наші предки привезли в цей світ? На створення устаткування, яке посприяє нашому рухові вперед? На меліорацію земель задля отримання більших урожаїв? Ні. Ми марнуємо все наше дозвілля на «Епік». Бо «Епік» — це наша економіка і наша правова система. Щоб вижити як індивіди, нам потрібен кожен мідяк, який можна здобути в грі, байдуже, що це зруйнує нас як суспільство. Чи є в цьому сенс?

Трибуни знову заворушилися, серед загального гамору вирізнялися окремі вигуки й зауваги, їхній тон був пристрасний, але не ворожий.

— Мені шкода, що сьогодні немає змоги обговорити ці теми докладніше, і я знаю, що у вас є багато запитань. Ми всі їх маємо. І я не можу відповісти на найважливіше запитання: що замінить «Епік»? Та хоч яка система врядування сформується, коли ми зруйнуємо цю, вона не призведе до ще більшого марнування нашого часу. Щонайменше ми можемо використати систему інтерфейсів для відкритої і справедливої координації наших зусиль у масштабах планети без усемогутнього Центрального Комітету, що потай ухвалює свої постанови.

Останнє речення зачепило кожного за живе, амфітеатр одразу загримів оплесками. Ерік помітив, що міцно стискав кулаки, а почувши таке гучне свідчення підтримки, трохи розслабився, Попеля склала руки на грудях.

— Прошу, нехай тепер вирішить кожен з вас. І якщо ви хочете ступити на цей новий шлях, ходімо з нами й допоможіть побороти армію створінь зла, які намагаються зупинити нас.

— Стривайте! — на арену вибіг Рагнок Дужий в образі вбраного в кольчугу воїна-сидха, і в юрбі почулися перелякані зойки. — Перше ніж слухати це дівчисько, будь ласка, дослухайтесь до влади. Як вона наважилася говорити про кінець гри? Така дія призведе тільки до хаосу і розгулу злочинності. Центральний Комітет постановив, що битви не буде. Прошу повертатися до роботи, — Рагнок поклав руки на свої мечі.

Мало-помалу знову почалися оплески. Але вони були неприязні, глузливі. Плесь. Пауза. Плесь. Пауза В долоні плескала вже більшість глядачів. Плесь. Щоразу, коли чулися оплески, здавалося, ніби гучно б’ють цимбали, звук яких посилювала чаша амфітеатру. Плесь. Пауза. Плесь. Ненависть публіки до Рагнока Дужого була надзвичайно великою, і оплески певною мірою передавали це почуття. Потім усі підвелися. Рагнок стояв і напружено дослухався до того глуму, немов збираючись заговорити, але зрештою, не спроможний далі терпіти масове невдоволення, повернувся й вийшов.

— Гаразд! — вигукнув він наостанок через плече. — Втрачайте своїх персонажів у цій дурнуватій витівці. Проти вас діятимуть більші сили, ніж Центральний Комітет та університет. Всі ви загинете й почнете заново ні з чим! — злобно зареготав Рагнок.

Ці погрози спровокували бурю гнівних вигуків і кепкувань. Минув якийсь час, відколи Рагнок покинув арену, перше ніж Інгеборг знову змогла привернути до себе увагу збудженої юрби.

— Дякую. Здається, нам доведеться йти в бій. Ми маємо тут