Читати книгу - "Епік"

узяті з церков бойові корогви. Нехай наймогутніші й найвідоміші гравці кожного округу представляться мені й візьмуть по одній. Ми повинні організувати наше військо на основі округів, а в межах кожного округу — невеликих команд, як ми і звикли.

Тепер уже радісні, щирі оплески виповнили амфітеатр, усі враз загомоніли. Невдовзі по піщаній арені вже підходили окремі гравці, щоб поговорити з «Остерфіордськими гравцями» і взяти корогви, які Ерік приніс на стадіон.

BE радісно потер долоні, бо стало зрозуміло, що десятки, а може, й сотні тисяч присутніх мають намір узяти участь у битві. Він мимоволі стискав і розслаблював мечі в піхвах:

— Буде щось страхітливе. Найграндіозніша за всі часи битва.

Розділ 30

Війна

ва величезні війська заполонили долину між підніжжям Снігових гір і Ньюгейвеном. У полудневому небі висіли важкі чорні хмари, але між ними прозирали довгі смужки ясного неба. Крізь прогалини в хмарах яскраве сонце давало змогу побачити кожне військо в усій його пишноті: онде майорить яскраво-червоний бойовий штандарт, а на ньому видніє восьминогий, скручений кільцями дракон, вигаптуваний золотими нитками; отам велетень-канібал мружиться од яскравого сонця, на його величезному, наче миска, шоломі, що тьмяно полискує, вирізняються іржаві патьоки; далі гоблін-лучник натягує тятиву і на його зелених руках напнулись могутні м’язи.

«Остерфіордські гравці» стояли коло лісочка під бірюзовою корогвою із зображенням символу бога Мова. Навколо них громадилася велика юрба сірих персонажів і, становлячи яскравий контраст, дружина лицарів, чоловіків і жінок, що сиділи верхи на прикрашених гербами румаках, озброєні блискучими посрібленими списами і вбрані в яскраві панцерні обладунки.

— Я повторюю, — кричала Попеля з каменя, що давав їй змогу бачити ряди сірих голів. — Намагайтеся не купчитись, бо швидко станете мішенями поквадратного застосування чарів і зброї, що паралізує дихання. Старайтесь дотримуватися своїх місць у бойовому порядку, навіть якщо доведеться через це йти на бойовище кружним шляхом. Наші втрати будуть величезні. Та якщо ми зможемо скористатися своєю кількісною перевагою й оточити ворога, ми переможемо його.

Мабуть, Ерікові треба було завершити промову на оптимістичній ноті, бо персонажі почали розходитися по своїх окружних підрозділах без великої радості. Проте краще бути реалістичним: за однакової чисельності військо людей-гравців значно поступалося орді створінь зла. Люди могли сподіватися тільки на свою чисельну перевагу й командні зусилля. Команда цілителів, чарівниць і воїнів могла довше лишатись на бойовищі й завдати більшої шкоди ворогові, ніж сума їхніх здатностей як індивідів.

— А як щодо нас? — запитав Анонім.

— Ми чекатимемо, поки з’явиться сам Екзекутор. Тоді спробуємо взяти його. Бо інакше він сам знищить усе наше військо.

— Правда, — мовив Гаральд, натираючи свої короткі мечі густою червоною рідиною, краплі якої, падаючи на землю, сичали, випаровували траву й лишали невеличкі струминки пари.

— Не знаю, чи зможу я довго чекати, — пробурмотів BE, вже витягши з піхв обидва мечі — Грім і Блискавку.

— Слухай, Еріку! Що це? — зненацька обізвалася Інгеборг.

З боку Ньюгейвена долинали щоразу гучніші вітання. Ерік примусив Попелю вискочити на дуб, що стояв неподалік, вона легко стрибала з гілки на гілку.

— Це нові загони кінноти НІПів, що воюватимуть за нас, — радісно вигукнув він, спостерігаючи, як розступилися сірі маси, пропускаючи наперед довгу колону вершників. — Ні, — крикнув він, приглядаючись. — Ще краще, це лучники-кентаври.

Хвиля оплесків і привітань прокотилася лавами гравців, що виявляли свій захват, побачивши таких могутніх союзників. Попеля зіскочила вниз і невдовзі гордий молодий воїн-кентавр із луком у руці й сагайдаком за плечима прискакав у їхній табір, до його шкіряної кіраси і для людського, і для кінського тулуба були прив’язані пластинки металу. Він низько вклонився своїм людським тулубом, а його довге, чорне, ворушке заплетене в коси волосся опустилося до самої землі.

— Міледі Попелю, я, принц Гарборан, прийшов сповістити, що військо мого народу сьогодні воюватиме разом з вами й допоможе перемогти сили зла.

У сяєві кентавра потужно бився пульс Аватари.

— Ласкаво просимо, принце Гарборане, для нас, людей, велика честь воювати пліч-о-пліч з вами.

Кентаврові, мабуть, сподобалися ці слова, і він широко усміхнувся:

— Як ми можемо допомогти вам?

Ерік замислився і знову взявся вивчати розташування ворожих військ.

— Чи не мали б ви бажання воювати з сером Вореном? — запитав він.

— Це була б честь для нас.

— У такому разі, прошу, поведіть ваші війська на правий фланг. Сер Ворен чекатиме, аж поки вирішить, що його дружина, рушивши в атаку, дійде до отого особливого підрозділу коло каменів, — показала Попеля рукою на далекий гурт університетських персонажів, зібраних поблизу менгірів. — Будь ласка, допомагайте йому у спробах знищити їх; це буде нелегке завдання, бо серед них є багато чаклунів, цілительок і могутніх воїнів.

— Проте вони загинуть! — крикнув, немов заіржавши, принц Гарборан і помчав до своїх військ.

— Лицарю Ворене, прошу, займіть свої позиції, щоб кентаври могли приєднатися до вас, — повернулася Попеля до лицаря, що сидів верхи. Той замість відповіді підняв спис із прапорцем, потім опустив забороло і підострожив білого румака. Земля аж задвигтіла од важкого тупоту лицарської кінноти, що помчала на свої позиції десь на півдорозі до далекого правого флангу сірого війська.

— Ну що? — запитав BE. — Готові вже починати?

Чемний кашель, що долинув з лісу, змусив їх підскочити. Під деревом, випроставшись і піднявши передні лапи, стояли два великі ведмеді.

— Вибачте нас. Ми хочемо допомогти. Де нам воювати?

— Привіт! — радісно вигукнула Сігрид. — Це Ведмідь, що розмовляє.

— І його подруга. Бачу, ти таки знайшов її, — усміхнувся привітно BE, і ведмідь опустив очі, здається, збентежившись, що опинився в центрі загальної уваги.

— Чудово! — підбігла до них Попеля. — Бачите оцю відьму, Інгеборг? Вона повинна жити, щоб викликати вежу. Я хочу, щоб ви охороняли її під час битви, і то якомога краще. Ну, що на це скажете?

— Добре, — промовив ведмідь і, ставши на всі чотири лапи, підійшов до Інгеборг, яка погладила його.

— Готові? — знову запитав BE.

В Еріка все стислося всередині.

— Стривайте, зілля, — показав рукою Гаральд.

— Еге ж, — похитав головою BE. — Вибачте, я майже забув про нього. І яке, на вашу думку?

— Нам треба мати опірність проти скам’яніння, щоб витримувати погляд Медузи, — нагадала Інгеборг.

— І опірність проти страху, щоб не боятися меча Екзекутора, — додав Ерік. — А як третє я ще вип’ю зілля, щоб мене не обпікав вогонь.

— А як щодо зілля, яке дає змогу бути невидимим? — докинув Б’єрн.

— Добра ідея, — похвалив BE. — Знаєте що? — повів він палаючими очима. — Я ризикну й вип’ю четверте зілля.

— Ні! — крикнули всі водночас.

— BE,