Читати книгу - "Квіти для Елджернона"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти стаєш циніком, — сказав Немур. — Оце й усе, чого тебе навчила твоя пригода. Твій геній зруйнував твою віру у світ і в людей, які в цьому світі живуть.
— Не зовсім так, — лагідно відповів я. — Але я зрозумів, що сам по собі розум нічого, в біса, не означає. Тут, у вашому університеті, розум, освіта, знання стали великими ідолами. Але тепер я знаю, є одна річ, яку всі ви прогледіли. Розум та освіта, не поєднані з людською любов’ю, нічого не варті.
Я взяв собі ще одне мартіні з ближнього столу й продовжив свою проповідь.
— Зрозумійте мене правильно, — сказав я. — Розум — одне з найбільших людських обдарувань. Але дуже часто пошуки знання перешкоджають пошукам любові. Це ще одна істина, яку я відкрив для себе зовсім недавно. Я пропоную її вам як гіпотезу: розум без здатності віддавати й отримувати любов приводить до ментального й морального зриву, до неврозу й, можливо, навіть до психозу. А ще я скажу, що розум, який зосередився на собі як на центрі, що виключає людські взаємини, може привести тільки до насильства й болю. Коли я був недорозвинений, то мав багато друзів. Зараз я не маю жодного. О, я знайомий із багатьма людьми. Багатьма й багатьма. Але я не маю справжніх друзів. Таких, яких я мав у пекарні. Немає жодного друга у світі, який щось би означав для мене, і жодного, для якого щось означав би я. — Я відкрив, що мої слова плутаються, а в голові відчув надзвичайну легкість. — Це неправильно, чи не так, — наполягав я. — Тобто що ви думаєте про це? Ви думаєте… це правильно?
Штраус підійшов і взяв мене за руку.
— Чарлі, може б, тобі краще трохи полежати. Ти забагато випив.
— Чому ви всі так на мене дивитеся? Що я сказав поганого? Я й справді сказав щось погане? Я не хотів сказати щось неправильне.
Я відчув, що слова загусли в моєму роті, наче мені в обличчя зробили укол новокаїну. Я був п’яний — цілком утратив над собою контроль. У ту мить, так ніби щось для мене миттєво переключилося, я побачив цю сцену з дверей їдальні, і я бачив також і себе, як другого Чарлі, — він стояв біля буфету, з келихом у руках, із широко розкритими й зляканими очима. «Я завжди намагаюся робити все правильно. Моя мати завжди навчала мене бути добрим до людей, бо вона сказала, що в такому разі ти ніколи не потрапиш у халепу й завжди матимеш багато друзів». Я бачив по тому, як він звивався й крутився, що йому треба було в туалет. О Боже, тільки не тут, не перед ними.
— Пробачте мені, — сказав він. — Мені треба….
Якось у цьому п’яному ступорі мені вдалося відвести його від них і спрямувати до туалетної. Він устиг зробити те, що мусив, і через кілька секунд я знову здобув контроль над своєю поведінкою. Я притулився щокою до стіни, а потім вимив обличчя холодною водою. Я ще хитався, але знав, що незабаром зі мною буде все гаразд.
Саме тоді я побачив, що Чарлі дивиться на мене з дзеркала за зливальницею. Не знаю, як я зрозумів, що то Чарлі, а не я. Тупий запитальний вираз на його обличчі. Широко розкриті й налякані очі. Здавалося, почувши одне слово від мене, він обернеться й побіжить у глиб дзеркального світу. Але він не побіг. Він лише дивився на мене, з розкритим ротом із відвислою щелепою.
— Привіт, — сказав я, — то ти нарешті прийшов подивитись мені у вічі?
Він трохи спохмурнів, ніби не зовсім мене зрозумів, ніби я хотів почути від нього пояснення, але не знав, як запитати його про це. Потім він не став про це думати й хитро посміхнувся з куточків рота.
— Стань переді мною! — крикнув я. — Я хворий і стомлений від твого шпигування за мною з дверей і темних закутнів, де я не можу приєднатися до тебе.
Він мовчки дивився на мене.
— Хто ти, Чарлі?
Нічого, крім усмішки.
Я кивнув головою, і він кивнув мені у відповідь.
— То чого ти хочеш? — запитав я.
Він стенув плечима.
— О, не мовчи, — сказав я. — Тобі чогось треба. Ти переслідував мене.
Я відчув себе самовпевненим, егоїстичним виродком. На відміну від Чарлі, я був не спроможний заводити друзів або думати про інших людей та їхні проблеми. Я був зацікавлений у собі й лише в собі. Протягом тривалої хвилини в тому дзеркалі я спостерігав себе очима Чарлі — дивився на себе й бачив, на кого я перетворився. І мені стало соромно.
За кілька годин я опинився перед своїм будинком і пробрався нагору сходами й через тьмяно освітлену залу. Проминаючи кімнату Фей, я побачив у ній світло й підійшов до її дверей. Та, коли я вже хотів постукати, почув її хихотіння і сміх чоловіка у відповідь.
Я запізнився.
Я тихо увійшов до свого помешкання й постояв там у темряві, не наважуючись ворухнутися, не наважуючись увімкнути світло. Лише стояв там і відчував вихор у своїх очах. Що зі мною сталося? Чому я такий самотній у світі?
4 година 30 хвилин ранку
Розв’язання прийшло до мене, коли я перебував уві сні. Осяяння! Усі деталі картини склалися докупи, і я побачив те, що мусив би побачити на самому початку. Пора закінчувати сон. Піду до лабораторії й перевірю знайдений результат на комп’ютері. В експерименті була помилка. І я її знайшов.
Що тепер буде зі мною?
26 серпня
ЛИСТ ДО ПРОФЕСОРА НЕМУРА (КОПІЯ)
Шановний професоре Немур!
В окремій папці я надсилаю вам копію свого звіту під назвою «Ефект Елджернона—Гордона: дослідження структури й функцій поліпшеного розуму», яку ви можете опублікувати, якщо визнаєте, що вона на це заслуговує.
Як вам відомо, я завершив свої експерименти. Я включаю у свій звіт усі мої формули, а також математичний аналіз даних — у додатку. Звичайно, всі ці дані треба
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Квіти для Елджернона», після закриття браузера.