Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"

висить! А я йому нічого не міг зробити. Змилуйтеся, пане Люципер, — дайте мені яку раду.

— Либонь, — каже Люципер, — з мужиком ніхто справи не виведе, але ще даю отаку раду: котрий котрого переколе, то того гроші будуть.

Приходить чорт до мужика і мовить:

— Казав пан Люципер: хто кого переколе, то того будуть гроші.

— Ну й добре, — відповідає мужик, — ходім колотися.

Іде мужик через тік, бере вила. А чорт має списа. Але чорт каже:

— Е, небоже, ти мені дві дірки зробиш, а я тобі тільки одну.

— Ну, то поміняймося!

Взяли помінялися, приходять до плоту, давай через пліт колотися. Мужик що шпигне, то все чорта в живіт, — геть його сколов. А чорт застромив вила в пліт та й не міг далі посунути.

Дивиться чорт, що непереливки, — покинув і втік до пана. Той питає:

— А що там?

— От дивіться, пане, — каже чорт, — іздер, сколов мене, і не можна грошей видерти!

— А бач, я тобі казав, що з мужиком і чорт справи не виведе. Але ще тобі дам останню раду: котрий котрого пересвище, того будуть гроші. Іди і більше вже не приходь.

— Ні, — каже чорт, — вже не прийду.

От приходить чорт до мужика і каже:

— Оце мені пан дав останню раду: котрий з нас котрого пересвище, то того будуть гроші.

— Ну, то що, — каже мужик, — будем свистати.

— Ходім до лісу, — каже чорт.

Приходять до лісу. Чорт як свиснув — почали верхи на деревах ламатися. Як свиснув удруге — почали з корінням дерева ламатися.

Тоді мужик і каже:

— Е, ні, небоже, я тут не буду свистати! Коли ти свиснув, — з корінням ламало дерева, а що ж то буде, як я свисну! Я піду додому, в мене хата міцна, все-таки хоч верх зірве, а нас не поб’є.

— Ну, — каже чорт, — ходім.

От приходять додому. Мужик крикнув:

— Жінко, позатикай собі і дітям вуха, позав’язуй очі, бо як свисну, то поглухнете і очі вам повилазять!

А чорт сів на припічку і каже:

— Зав’яжи ж і мені!

Зав’язав мужик і чортові очі, взяв сокиру в руки, і що свисне, то все обухом по голові чортові. Так його освистав, що в нього й справді очі вилізли.

Отак у мужика гроші й лишилися, і від того пішла приказка, що «мужика і чорт не змудрує».

Як єфрейтор став царем

Були в батька три сини. І пішли служити до війська. Найстарший став капітаном, середущий — лейтенантом, а наймолодший — єфрейтором. Всі три дістають відпустку і збираються їхати з Відня додому.

Але за довгі роки не заслужили в царя ані гроша. Каже середущий брат найстаршому:

— Ти — капітан, то піди до царя й попроси грошей на дорогу. А відтак ми підемо.

Заходить капітан до царя, віддає честь і каже, за чим прийшов. Цар питає:

— Ти вірно служив мені, капітане?

— Вірно, царю.

— А виповниш тепер мій наказ?

— Виповню.

— То дай мені звідти і звідти по писку.

Капітан злякався. Як царя бити в пику? І не схотів. Цар тоді наказує дати йому двадцять п’ять буків і вигнати.

Вилітає капітан до братів і за кишені тримається.

— Скільки дав цар? — питає середущий брат.

— Двадцять п’ять.

— Е, то мені тридцять п’ять дасть.

Вбігає до царя, віддає честь і каже, чого прийшов. Цар і його питає:

— Ти вірно служив мені, лейтенанте?

— Вірно.

— Виконаєш мій наказ?

— Виконаю.

— То дай мені звідти і звідти по писку.

Він збоявся і не хоче царя бити. Цар кличе слуг, каже всипати йому тридцять п’ять буків і вигнати. Тримається і цей брат за кишені.

— Скільки дав цар? — питає наймолодший.

— Тридцять п’ять.

Але єфрейтор вже довідався від капітана, щî їм цар дає, і не біжить до палацу, а йде поважно, як генерал. Віддає честь цареві й просить грошей.

— Ти вірно служив мені, єфрейторе?

— А хіба може єфрейтор погано служити?

— А виконаєш мій наказ?

— Виконаю, царю.

— Дай мені звідти і звідти по писку.

Єфрейтор як не розвернеться, як не вліпить цареві з цього і з того боку — цар аж заївся червоною. Каже єфрейторові:

— Ти — хитрун.

Підводить його до вікна, показує палац і говорить:

— Мій батько записав чортові той палац. Тепер хто зайде туди, вже не вертається. Якщо переночуєш там ніч, то віддам за тебе єдину дочку і царську корону.

Подумав єфрейтор, а як побачив вродливу царівну, то вже й думання не було. Йде до царя і каже:

— Піду ночувати, як дасте мені кавалок ковбаси і шнурок, горіхів і камінців, сокиру, два клинці й скрипку.

Цар наказав принести все, що затребував єфрейтор, і той пішов ночувати. Двері самі відкрилися й закрилися — вже він не має права звідти вийти, а до дванадцятої години ще довго чекати. Світить свічку, їсть ковбасу.

Рівно опівночі прилітає найстарший Люципер і питає:

— Що ти тут робиш?

– Їм ковбасу.

— Дай і мені.

Єфрейтор відрізує шматок шнурка і кидає чортові. Той жує-жує, а з’їсти не годен.

— Що, в тебе міцніші зуби, як в мене? — питає Люципер.

— Певне, що так. Якби не міцніші, то не ночував би тут.

Бере єфрейтор жменю горіхів, кидає по одному в рот, розкушує і лушпиння на чорта спльовує. Люципер витріщив очі й слинку ковтає:

— Що ти їси?

— Горіхи.

— Дай мені.

Він виймає з кишені жменю камінців і кидає Люциперові. Чортові зуби тріщать, а камінь ніяк не розкусить.

— Справді ти міцніші зуби маєш!

Єфрейтор з’їв горіхи і бере до рук скрипку.

— Попоїли ми, а тепер заграю тобі нашої, української. Ти ще такої музики не чув.

Як заграв коломийки, то чорт почав ногами перебирати. Каже єфрейторові:

— Справді файна ваша музика. Я тобі дам, що сам схочеш, лише навчи мене грати.

— Нічого не хочу і вчити тебе не буду. Дивися, які в мене пальці рівні, а які твої криві. Колись і в мене такі криві були, але я їх випрямив.

— Скажи, де живе той коваль, що випрямляє пальці. Я піду до нього.

— Я вже сам умію.

— Випрям мої.

— Принеси кавалок липи.

Чорт схопився і через хвилину несе дубову колоду. Подивився єфрейтор, а то дуб, а дуб добре колеться.

— Ні, Люципере, дуб на цю справу не підійде. Принеси липу.

Так він носив з усякого дерева колоди, поки не знайшов липову.

— Йди тепер принеси ланцюги і два стовпи залізні.

За короткий час і це приносить чорт. Єфрейтор забиває стовпи у землю, прив’язує