Читати книгу - "Кобзар"

Убогую. Любо мені. Любо мені з ними. Мов батькові багатому З дітками малими. І радий я і веселий, І бога благаю, Щоб не приспав моїх діток В далекому краю. Нехай летять додомоньку Легенькії діти. Та розкажуть, як то тяжко Було їм на світі. І в сім'ї веселій тихо Дітей привітають, І сивою головою Батько покиває. Мати скаже: бодай тії Діти не родились. А дівчина подумає: Я їх полюбила.

[Друга половина 1848, Косарал]

***

Коло гаю к чистім полі, На самій могилі, Дві тополі високії Одна одну хилить. І без вітру гойдаються, Мов борються в полі. Ото сестри-чарівниці - Отії тополі.

Закохалися обидві В одного Івана; А Іван, козак звичайний, Обох їх не ганив, А лицявся то з тією, То з другою любо… Поки в яру увечері Під зеленим дубом Не зійшлися усі троє. «Отак-то ти, кате! Знущаєшся над сестрами…» І пішли шукати Трути-зілля, щоб Івана Завтра отруїти. Найшли зілля, накопали І стали варити. Заплакали, заридали… А нема де дітись, Треба варить. Наварили, Йвана отруїли Й поховали коло гаю В полі на могилі. І байдуже? Ні, не дуже. Бо сестри ходили Що день божий вранці-рано Плакать над Іваном, Поки самі потруїлись Тим зіллям поганим. А бог людям на науку Поставив їх в полі На могилі тополями. І тії тополі Над Іваном на могилі, Коло того гаю, І без вітру гойдаються, І вітер гойдає.

[Друга половина 1848, Косарал]

***

Якби мені черевики, То пішла б я на музики, Горенько моє! Черевиків немає, А музика грає, грає, Жалю завдає! Ой піду я боса полем, Пошукаю свою долю, Доленько моя! Глянь на мене, чорнобриву, Моя доле неправдива, Безталанна я! Дівчаточка на музиках У червоних черевиках,- Я світом нуджу. Без розкоші, без любові Зношу мої чорні брови, У наймах зношу!

[Друга половина 1848. Косарал]

***

І багата я, І вродлива я, Та не маю собі пари, Безталанна я. Тяжко, тяжко в світі жить І нікого не любить, Оксамитові жупани Одинокій носить. Полюбилась би я, Одружилась би я З чорнобривим сиротою, Та не воля моя! Батько, мати не сплять, На сторожі стоять, Не пускають саму мене У садочок гулять. А хоч пустять, то з ним, З препоганим старим, З моїм нелюбом багатим, З моїм ворогом злим!

[Друга половина 1848, Косарал]

***

Полюбилася я, Одружилася я З безталанним сиротою Така доля моя!

Люде гордії, злі Розрізнили, взяли Та повезли до прийому Оддали в москалі!

І московкою я, Одинокою я Старіюся в чужій хаті - Така доля моя!

[Друга половина 1848, Косарал]

***

Породила мене мати У високих у палатах, Шовком повила.

У золоті, в оксамиті, Мов та квіточка укрита, Росла я, росла.

І виросла я на диво: Кароока, чорнобрива, Білолицяя.

Убогого полюбила, Мати заміж не пустила, Осталася я

У високих у палатах Увесь вік свій дівувати, Недоля моя.

Як билина при долині, В одинокій самотині Старіюся я.

На світ божий не дивлюся, Ні до кого не горнуся… А матір стару…

Прости мене, моя мати! Буду тебе проклинати, Поки не умру.

[Друга половина 1848, Косарал]

***

Ой я свого чоловіка В дорогу послала, А од шинку та до шинку Стежечку топтала. Та до куми заходила Пшона позичати, Отих дітей годувати В нетопленій хаті. І нагодувала, І спати поклала, Сама пішла до дяка Добувати п'ятака, Та й заночувала. А із Криму чоловік Ледве ноги доволік. Воли поздихали, Вози поламались, З батіжками чумаченьки Додому вертались. Увійшов у хату, Ударивсь об поли: Лазять діти у запічку Голодні і голі. «А де ваша, діти, мати?» - Сердешний питає. «Тату! тату! наша мати У шинку гуляє».

[Друга половина 1848, Косарал]

***

Ой виострю товариша, Засуну в халяву Та піду шукати правди І тієї слави. Ой піду я не лугами І не берегами, А піду я не шляхами, А понад шляхами. Та спитаю в жидовина, В багатого пана, У шляхтича поганого В поганім жупані. І у ченця, як трапиться,- Нехай не гуляє, А святе письмо читає, Людей поучає. Щоб брат брата не різали, Та не окрадали, Та в москалі вдовиченка Щоб не оддавали.

[Друга полонина 1848. Косарал].

***

По улиці вітер віє Та сніг замітає. По улиці попідтинню Вдова шкандибає Під дзвіницю, сердешная, Руки простягати До тих самих, до багатих, Що сина в солдати Позаторік заголили. А думала жити… Хоч на старість у невістки В добрі одпочити. Не довелось. Виблагала Тую копійчину… Та пречистій поставила Свічечку за сина.

[Друга половина 1848, Косарал]

***

Ой сяду я під хатою, На улицю гляну, Як-то тії дівчаточка Без своєї Ганни, Без моєї Ганнусеньки У хрещика грають. І граються невесело, І не так співають Дівчаточка. А моєї Голубки немає. У свекрухи десь воркує, Мене виглядає.

[Друга половина 1848, Косарал]

***

Закувала зозуленька В зеленому гаї, Заплакала дівчинонька - Дружини немає. А дівочі молодії Веселії літа, Як квіточки за водою, Пливуть з сього світа. Якби були батько, мати Та були б багаті, Було б кому полюбити, Було б кому взяти. А то нема, сиротою Отак і загину, Дівуючи в самотині, Де-небудь під тином.

[Друга половина 1848, Косарал]

Швачка

Ой не п'ється горілочка, Не п'ються й меди. Не будете шинкувати, Прокляті жиди. Ой не п'ється теє пиво, А я буду пить. Не дам же я вражим ляхам В Україні жить. Ходім, батьки-отамани, У Фастов в неділю Та надінем вражим ляхам Кошуленьку білу. Ні, не білу, а червону… Ходім погуляєм. Та в пригоді свого батька Старого згадаєм, Полковника фастовського Славного Семена. Ходім, брати: не згинете, Хлопці, коло мене.

В Переп'яті гайдамаки Нишком ночували. До схід сонця у Фастові Хлоп'ята гуляли. Прийди з того Межигор'я, Наш славний Палію, Подивися, що той Швачка У Фастові діє! Добре діє! У Фастові, У славному місті, Покотилось ляхів, жидів Не сто і не двісті. А тисячі. А майдани Кров почервонила. А оранди з костьолами, Мов свічки, згоріли. В самім замку невеличку Церковку святую Не спалено. Отам Швачка Співа алілуя. Хвалить господа, веселий, І каже сідлати Коня свого вороного: Має погуляти У Бихові, славнім місті, З Левченком б укупі, Потоптати жидівського Й шляхетського трупу.

[Друга половина 1848, Косарал]

***

Он не п'ються пива-меди, Не п'ється