Читати книгу - "Кобзар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
[Друга половина 1848, Косарал]
***
На улиці невесело, В хаті батько лає, А до вдови на досвітки Мати не пускає. Що ж мені робити, Де мені подітись? Чи то з іншим полюбитись, Чи то утопитись? Ой надіну я сережки І добре намисто, Та піду я на ярмарок В неділю на місто. Скажу йому: «Сватай мене Або одчепися!.. Бо як мені у матері… То лучче топиться».
[Друга полонина 1848, Косарал]
***
У тієї Катерини Хата на помості, Із славного Запорожжя Наїхали гості. Один Семен Босий, Другий Іван Голий, Третій славний вдовиченко Іван Ярошенко. «З'їздили ми Польщу І всю Україну, А не бачили такої, Як се Катерина». Один каже: «Брате, Якби я багатий, То оддав би все золото Оцій Катерині За одну годину». Другий каже: «Друже, Якби я був дужий, То оддав би я всю силу За одну годину Оцій Катерині». Третій каже: «Діти, Нема того в світі, Чого б мені не зробити Для цієї Катерини За одну годину».
Катерина задумалась І третьому каже: «Єсть у мене брат єдиний У неволі вражій! У Криму десь пропадає; Хто його достане, То той мені, запорожці, Дружиною стане». Разом повставали, Коней посідлали, Поїхали визволяти Катриного брата. Один утопився У Дніпровім гирлі, Другого в Козлові На кіл посадили. Третій, Іван Ярошенко, Славний вдовиченко, З лютої неволі, Із Бахчисараю, Брата визволяє.
Заскрипіли рано двері У великій хаті. «Вставай, вставай, Катерино, Брата зустрічати». Катерина подивилась Та й заголосила: «Це не брат мій, це мій милий, Я тебе дурила…» «Одурила!..» - І Катрина Додолу скотилась Головонька… «Ходім, брате, З поганої хати». Поїхали запорожці Вітер доганяти. Катерину чорнобриву В полі поховали, А славнії запорожці В степу побратались.
[Друга полонина 1848, Косарал]
***
Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить. По долині увечері Козак смутний ходить. Ходить він годину, Ходить він і другу. Не виходить чорнобрива Із темного лугу, Не виходить зрадливая… А з яру та з лісу З собаками та псарями Іде пан гульвіса. Цькують його собаками, Крутять назад руки І завдають козакові Смертельної муки; У льох його, молодого, Той пан замикає… А дівчину покриткою По світу пускає.
[Друга половина 1848, Косарал]
***
Ой пішла я у яр за водою, Аж там милий гуляє з другою. А другая тая, Розлучниця злая, Багатая сусідонька, Вдова молодая. А я вчора з нею, З сією змією, В полі плоскінь вибирала Та все й розказала, Що як мене любить, Женитися буде, І до себе злую суку Просила в придане. Йване мій, Іване, Друже мій коханий, Побий тебе сила божа На наглій дорозі.
[Друга половина 1848, Косарал]
***
Не так тії вороги, Як добрії люди - І окрадуть жалкуючи, Плачучи осудять, І попросять тебе в хату. І будуть вітати, І питать тебе про тебе, Щоб потім сміятись, Щоб з тебе сміятись, Щоб тебе добити… Без ворогів можна в світі Як-небудь прожити. А ці добрі люде Найдуть тебе всюди, І на тім світі, добряги, Тебе не забудуть.
[Друга половина 1848, Косарал]
***
Ой люлі, люлі, моя дитино, Вдень і вночі. Підеш, мій сину, по Україні, Нас кленучи. Сину мій, сину, не клени тата, Не пом'яни. Мене, прокляту, я твоя мати, Мене клени. Мене не стане, не йди меж люди, Іди ти в гай; Гай не спитає й бачить не буде, Там і гуляй. Найдеш у гаї тую калину, То й пригорнись, Бо я любила, моя дитино, Її колись. Як підеш в села, у тії хати, То не журись. А як побачиш з дітками матір, То не дивись.
[Друга половина 1848, Косарал]
***
«Он чого ти почорніло, Зеленеє поле?» «Почорніло я од крові За вольную волю. Круг містечка Берестечка На чотири милі Мене славні запорожці Своїм трупом вкрили. Та те мене гайворони Укрили з півночі… Клюють очі козацькії, А трупу не хочуть. Почорніло я, зелене, Та за вашу волю… Я знов буду зеленіти, А ви вже ніколи Не вернетеся на волю, Будете орати Мене стиха та, орючи, Долю проклинати».
[Друга половина 1848, Косарал]
***
Туман, туман долиною, Добре жити з родиною. А ще лучче за горою З дружиною молодою. Ой піду я темним гаєм, Дружиноньки пошукаю. «Де ти? Де ти, озовися! Прийди, серце, пригорнися. Нумо, серце, лицятися Та поїдем вінчатися, Щоб не знали батько й мати, Де ми будем ночувати». Одружилась, заховалась, Бодай була не кохалась. Легше було б самій жити, Як з тобою в світі битись.
[Друга половина 1848, Косарал]
***
У неділеньку у святую У досвітнюю годину У славному-преславному Місті в Чигирині Задзвонили в усі дзвони, З гармати стріляли, Превелебную громаду Докупи скликали. З святими корогвами Та з пречестними образами Народ з попами З усіх церков на гору йде, Мов та божа пчола гуде. З монастиря святого У золоті, аж сяє, Сам архімандрит виходжає, Акафіст читає, Поклони покладає. Поважно та тихо У раннюю пору На високу гору Сходилися полковники. І військо, як море, З знаменами, з бунчугами З Лугу виступало, Та на трубах вигравало, І на горі разом стало. Замовкли гармати, Оніміли дзвони, І громада покладає Земниє поклони. Молебствіє архімандрит Сам на горі править, Святого бога просить, хвалить, Щоб дав їм мудрості дознати, Гетьмана доброго обрати, І одногласне, одностайне Громада вибрала гетьмана - Преславного Лободу Івана, Лицаря старого, Брата військового. У труби затрубили, У дзвони задзвонили, Вдарили з гармати, Знаменами, бунчугами Гетьмана укрили. Гетьман старий ридає, До бога руки знімає, Три поклони покладає Великій громаді. І, мов дзвоном дзвонить, Говорить: «Спасибі вам, панове-молодці, Преславнії запорожці, За честь, за славу, за повагу, Що ви мені учинили, А ще б краще зробили, Якби замість старого Та обрали молодого Завзятого молодця, Преславного запорожця Павла Кравченка-Наливайка. Я стар чоловік, не здужаю встати,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кобзар», після закриття браузера.
