Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Комп’ютер розбудив мене якраз перед заходом сонця, і я почав щоденний ритуал.

— Я прокинувся! — закричав у темряву. Вже декілька тижнів після того, як Арт3міда мене кинула, мені було важко прокидатися вранці. Тому я відключив можливість відкласти будильник і налаштував комп’ютер вмикати пісню «Wake Me Up Before You Go-Go» гурту «Wham»! Я ненавидів цю пісню всіма фібрами своєї душі, і єдиним способом її вимкнути було піднятися з ліжка. Не найприємніший спосіб почати свій день, але це змушувало мене рухатися.

Пісня зупинилась і тактильний стілець трансформувався з ліжка назад у крісло, піднімаючи мене в сидяче положення. Комп’ютер вмикав світло поступово, дозволяючи моїм очам звикнути. Денне світло в квартиру не проникало. Єдине вікно з видом на горизонт Колумбусу я зафарбував повністю у чорний через кілька днів після того, як сюди переїхав. Я вирішив, що все за вікном відволікало мене від квесту, а значить було марною тратою часу дивитись, що там за вікном. Я також не хотів чути навколишній світ, але я не зміг поліпшити звуконепроникність, яка вже існувала в квартирі. Тож доводилося жити із заглушеними звуками вітру і дощу, а також вулиці і дорожнього руху. Навіть це могло відволікати. Часом я перебував у свого роду трансі, сидячи з заплющеними очима, не звертаючи уваги на плин часу, слухаючи звуки світу за межами моєї кімнати.

Я зробив кілька інших модифікацій в кімнаті заради безпеки і зручності. По-перше, замінив неміцні двері новими герметичними броньованими вакуумними дверима. Все, що мені було потрібно — їжа, туалетний папір, нові пристрої — я замовляв онлайн і це доставляли прямо до моїх дверей. Доставка працювала так: по-перше, сканер, встановлений ззовні в коридорі, перевіряв особу людини і комп’ютер підтверджував, чи вона доставляла те, що я насправді замовив. Потім зовнішні двері розблокувались, відкриваючи сталевий повітряний шлюз розміром з душову кабінку. Кур’єр поміщав бандероль, піцу чи що там було всередину і виходив. Зовнішні двері закривались і заблокувались; пакет сканувався, тестувався під рентгеном і аналізувався всіма можливими способами. Його вміст перевірявся і надсилалося підтвердження доставки. Тоді я відчиняв внутрішні двері і отримував товари. Довга процедура, але я не мав зустрічатись віч-на-віч з іншою людиною. Якраз як я і хотів, дякую.

У самій кімнаті не було дуже на що дивитись, що було добре, бо я дивився на неї так мало, наскільки це можливо. По суті це був куб, приблизно десять метрів кожна сторона. Модульний душ і туалетний блок були вбудовані в одну стіну, навпроти невеликої ергономічної кухні. Я ніколи не використовував кухню для готування. Мої страви були або заморожені, або доставлені. Брауні в мікрохвильовці були найближчими до кулінарії.

Іншу частину кімнати займала імерсивна установка ОАЗи. Я інвестував у неї кожен зайвий цент. Постійно виходили новіші, швидші та універсальніші компоненти, тому я постійно витрачав велику частку свого мізерного доходу на апґрейд.

Перлиною моєї установки була, звичайно ж, персоналізована консоль ОАЗи. Комп’ютер, який керував моїм життям. Я зібрав його сам, шматок за шматком, всередині модифікованого дзеркально чорного корпусу «Odinware». Новий розігнаний процесор виконував інструкції так швидко, що майже випереджав час. А внутрішній жорсткий диск мав досить місця, щоб зберігати три оцифровані копії «всього, що існує».

Більшість часу я проводив у повністю регульованому тактильному стільці «Shaptic Technologies HC5000». Він був підвішений на двох шарнірних роботизованих маніпуляторах, що кріпилися до стіни і стелі квартири. Ця установка могла повертати стілець по всіх чотирьох осях. Коли я був пристебнутий до нього, пристрій міг перевертати, обертати та хитати моє тіло, щоб створити відчуття, наче я падаю, літаю або сиджу за кермом ракетних саней, що мчать на швидкості 2 Маха через каньйон на четвертому супутнику Альтаїра-4.

Крісло працювало в комплекті з «Shaptic Bootsuit», костюмом тактильного зворотного зв’язку. Він покривав кожен дюйм тіла від шиї до кінчиків пальців та мав отвори, щоб я міг сходити в туалет не знімаючи його. Зовні костюм був покритий екзоскелетом — мережею штучних сухожиль і суглобів, які могли відчувати і повторювати мої рухи. Кожні кілька сантиметрів зі шкірою контактувала павутиноподібна мережа мініатюрних приводів, вбудована всередину костюма. Вони активувалися малими чи великими групами з метою тактильної симуляції — щоб змусити мою шкіру відчувати те, чого насправді не було. Вони могли переконливо зімітувати відчуття поплескування по плечі, удару в гомілку або пострілу в груди. (Вбудоване програмне забезпечення безпеки не давало установці фактично спричинити фізичні пошкодження, так що симульований постріл насправді відчувався, як слабкий удар.) В системі чистки «Мош-вош» в кутку кімнати висів ідентичний запасний костюм. З цих двох тактильних костюмів складався весь мій гардероб. Старий одяг лежав десь у шафі, збираючи порох.

На руках я мав пару найновіших дата-рукавичок «Окаґамі айдл-хендз». Спеціальні тактильні подушечки зворотного зв’язку покривали обидві долоні, що дозволяло рукавичкам створювати ілюзію, ніби я торкаюся поверхні неіснуючих об’єктів.

Новісінький візор «Дінатро RLR-7800» був оснащений топовим віртуальним ретинальним дисплеєм. Він переносив ОАЗу прямо на сітківку ока, з максимальним фреймрейтом і роздільною здатністю, доступними людському оку. Реальний світ в порівнянні виглядав розмитим. «RLR-7800» був прототипом поки що «недоступним для плебейських мас», але я мав рекламну угоду з «Дінатро», тому вони надіслали мені безкоштовну пару (доставлену через низку сервісів переадресації, які я використовував, щоб зберегти анонімність).

Аудіосистема «Ебаунд-саунд» складалася з набору ультратонких колонок, встановлених на стіни, підлогу та стелю квартири, забезпечуючи відтворення звуку з усіх сторін простору. А сабвуфер «Мйольнір» був досить потужним, щоб вібрували навіть мої задні зуби.

Вежа запахів «Ольфатрікс» у кутку була здатна генерувати більше двох тисяч відчутних ароматів. Розарій, солоний вітер океану, палений кордит — вежа могла переконливо відтворити їх усіх. Вона також функціонувала як промисловий кондиціонер/очисник повітря, для чого я її в першу чергу і використовував. Багато жартівників любили закодовувати в симуляції дійсно жахливі запахи, просто щоб познущатись з людей, які володіли такими вежами. Тому зазвичай генератор запаху був відключений, якщо я не був у такій частині ОАЗи, де, на мою думку, мати можливість понюхати оточення може виявитися корисним.

На підлозі, прямо під підвішеним тактильним стільцем, була різноспрямована бігова доріжка «Окаґамі ранераунд». («Куди б ви не