Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

пішли, ви залишаєтесь тут» — гасло виробника.) Бігова доріжка була площею близько двох метрів квадратних і завтовшки сантиметрів із шість. Коли вона була активована, я міг бігти на максимальній швидкості в будь-якому напрямку і ніколи не досягти краю платформи. Якщо я міняв напрямок, бігова доріжка це відчувала, і її поверхня змінювала напрямок, щоб відповідати моєму, завжди утримуючи моє тіло в центрі платформи. Ця модель була також оснащена вбудованими ліфтами і аморфною поверхнею, щоб імітувати сходження на пагорб чи сходи.

Якщо ви хотіли мати більш «близькі» стосунки всередині ОАЗи, ви могли придбати АПТЛ (анатомічно правильну тактильну ляльку). Випускали моделі чоловічої, жіночої і подвійної статі, які були доступні з широким набором опцій. Реалістична латексна шкіра. Сервоприводний ендоскелет. Імітована мускулатура. І всі супутні відростки та отвори, які можна собі уявити.

Через кілька тижнів після того, як Арт3міда перестала зі мною розмовляти, керований самотністю, цікавістю і бурхливими підлітковими гормонами, я купив ляльку середнього класу «Гаптична супер-Бетті». Провівши кілька високо непродуктивних днів в автономній симуляції борделю під назвою «Будинок насолоди», я позбувся ляльки, через сором і з метою самозбереження. Я даремно витратив тисячі кредитів, пропустив цілий тиждень роботи, і був на межі повної відмови від пошуків «яйця», коли зіткнувся з похмурим усвідомленням того, що віртуальний секс, наскільки б він не був реалістичним, — це насправді прикрашена мастурбація з допомогою комп’ютера. У підсумку, я все ще був незайманим, імітуючи секс з роботом в темній кімнаті. Так що я позбувся АПТЛ і повернувся до старомодного способу.

Я не відчував ніякого сорому щодо мастурбації. Завдяки «Альманаху Анорака» я тепер думав про неї, як про нормальну тілесну функцію, таку ж необхідну і природну, як сон чи їжа.

AA, 241: 87 — Я стверджую, що мастурбація є найважливішим тваринним пристосуванням людей. Наріжним каменем нашої технологічної цивілізації. Наші руки еволюціонували захоплювати інструменти, гаразд, — але в тому числі й наші власні. Річ у тім, що мислителі, винахідники і вчені, як правило, відлюдьки і вундеркінди, яким важче знайти когось на ніч. Без вбудованого клапана сексуальної розрядки, представленого мастурбацією, дуже сумнівно, що ранні люди колись освоїли б секрети вогню або винайшли колесо. І можете не сумніватись, що Галілей, Ньютон та Ейнштейн ніколи б не здійснили свої відкриття, якби спочатку не очистили свої голови рукоблуддям (або «струсили кілька протонів з атома водню»). Те ж саме стосується і Марії Кюрі. Перш ніж відкрити радій, можете бути впевнені, вона спочатку відкрила маленьку людину в човнику.

Ця теорія Галлідея була не з найпопулярніших, але мені подобалася.

Коли я поплентався до туалету, на стіні ввімкнувся великий плаский монітор, і на екрані з’явилося усміхнене обличчя Макса, моєї програми-асистента. Я запрограмував Макса запускатися за кілька хвилин після ввімкнення світла, щоб я міг трохи прокинутися, перш ніж він почне свою балаканину.

— Д-д-доброго ранку, Вейде! — життєрадісно проказав Макс, затинаючись. — Прокидайся і с-с-співай!

Керувати програмою-асистентом було трохи схоже на наявність віртуального помічника, який також функціонував як голосовий інтерфейс із комп’ютером. Програма давала на вибір сотні запрограмованих особистостей. Я обрав вигляд і голос Макса Гедрума, (нібито) згенерованої комп’ютером зірки ток-шоу кінця вісімдесятих, культового кіберпанк-серіалу та багатьох рекламних роликів «Кока-коли».

— Доброго ранку, Максе, — відповів я сонно.

— Думаю, що ти мав на увазі доброго вечора, Румпельштільцхен. Вже сьома вісімнадцять вечора, ста-ста-стандартний час ОАЗи, середа, тринадцяте грудня.

Макс був запрограмований говорити з невеликим електронним заїканням. В середині вісімдесятих, коли був вигаданий його персонаж, комп’ютери були недостатньо потужними, щоб створити фото реалістичну модель людини, тому Макса грав актор (блискучий Метт Фрюер), який носив багато гумового гриму, щоб виглядати, наче згенерований комп’ютером. Але версія Макса, яка зараз усміхалася мені на моніторі, була чисто програмою, з найкращим симульованим штучним інтелектом і системою розпізнавання голосу, яку тільки можна купити.

Я вже декілька тижнів користувався налаштованою під мене версією MaxHeadroom v3.4.1. До цього моя програма-асистент була змодельована з актриси Ерін Грей (зірка «Бака Роджерса» і «Срібних ложок»). Але вона занадто відволікала, тому я переключився на Макса. Він час від часу дратував, але також веселив мене. Йому непогано вдавалося рятувати мене від почуття самотності.

Я зайшов до ванної спорожнити сечовий міхур, а Макс продовжував говорити з невеликого монітора, встановленого над дзеркалом.

— Ой-ой! Схоже, щось тече!

— Вивчи новий жарт, — сказав я. — Є новини, які мені варто знати?

— Все як завжди. Війни, масові заворушення, голод. Нічого, що б тебе зацікавило.

— А повідомлення?

Він закотив очі.

— Кілька. Але відповідаючи на твоє справжнє запитання, то немає. Арт3міда все ще не дзвонила і не відписувала, дон Жуане.

— Я попереджав тебе. Не називай мене так, Максе. Ти напрошуєшся на видалення.

— Які ми вразливі. Чесно, Вейде. Коли ти став таким ч-ч-чутливим?

— Я зітру тебе, Максе. Серйозно. Продовжуй у тому ж дусі, і я повернуся до Вільми Діринг. Або спробую безтілесний голос Мейджел Барретт.

Макс надув губи і розвернувся обличчям до змінних цифрових шпалер позаду нього — в даний момент візерунок різнокольорових векторних ліній. Макс був таким завжди. Дратувати мене було частиною його запрограмованої особистості. І мені це начебто подобалося, тому що нагадувало про Ейча. А я дуже сумував за Ейчем. Дуже.

Мій погляд упав на дзеркало у ванній кімнаті, але мені не дуже сподобалось те, що я там побачив, тому я закрив очі, поки не закінчив. Я задавався питанням (не вперше), чому я не пофарбував дзеркало в чорний, як зробив це з вікном.

Година після пробудження була найнеприємнішою частиною кожного дня, тому що я проводив її в реальному світі. А саме займався гігієною і приведенням у форму фізичного тіла. Я ненавидів цю частину дня, тому що вона суперечила моєму іншому життю. Моєму справжньому життю всередині ОАЗи. Вигляд маленької однокімнатної квартири, імерсивної установки та відображення у дзеркалі — все це служило різким нагадуванням про те, що світ,