Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

орендувати один із ваших столів.

— Але ми…

— Я не заберу із собою виграшу, — мовив я, — і заплачу вам три тисячі євро.

— Добре, — погодилася вона.

— Тільки попросіть вашого круп’є не заважати мені.

Вона кивнула на знак згоди, потім глянула на круп’є, і той, кидаючи кульку, демонстративно став так, щоб між ним і кнопками в підлозі був стіл.

— Робіть ваші ставки.

Я поміняв два десятки фішок і звернувся до Джона:

— Дивіться, як це робиться.

Результат виявився досить високим: тридцять сім виграшів на сорок дві ставки.

Іноземець спостерігав за мною як заворожений, і коли я припинив гру, було видно, що він ще перебував під враженням побаченого.

5

— Дякую, — я віддав фішки, якими грав, круп’є як чайові, і перейшов з Джоном до сусіднього залу, де нам подали каву. Там ми змогли поговорити.

— Ви професіонал, — мовив іноземець.

— Я переконав вас?

— Абсолютно, — відповів він. — Але що ви можете розповісти мені?

— Я граю вже одинадцять років, — сказав я, — і граю на великі гроші. Тому можу розповісти вам дуже і дуже багато цікавого.

— Але…

— Вийде статей п’ятнадцять із кров’ю, шантажем, убивствами і мафією. Хочете?

— Хочу, — сказав він.

— Тоді угода.

Він засовався на стільці:

— Яка ще угода?

— Ви проведете мене в «Блек-найт-холл-фореве». Я там зіграю разок, а після гри ви витягнете диктофон з кишені, поставите його на стіл, і я говоритиму в нього доти, поки ви самі не скажете: «Досить».

— Мені треба подумати, — мовив він.

— Думайте, — сказав я і витяг із кишені список прес-представництв, у якому адреса його офісу стояла першою, — у вас є три хвилини. Після цього я дзвоню іншим журналістам.

— Згоден, — моментально зреагував Джон.

— Сьогодні ввечері?

— Добре, — він глянув на мовчазного Мишка і додав: — Зустрічаємося під казино. Але провести туди я зможу тільки вас. Ваш друг пройти не зможе. Домовилися?

— Згода, — сказав я.

Ми потисли один одному руки і розсталися.

6

— Що ти на це скажеш? — запитав я Мишка, коли ми вийшли на вулицю.

— Непогано, — мовив він.

У запасі в нас було вісім годин, треба було їх якось скоротати.

— Куди тепер?

Повертатися в готель не хотілося. Обідати було ще рано. Тому ми вирішили, що найдоцільніше скористатися прикладом Яни і всіх гостей Північної Столиці — піти в музей, де покоїлася статуя Давида.

Розділ 48
«Друга з трьох ігор»

Джон прийшов на зустріч зі мною як на секретну операцію. На ньому був довгий плащ, капелюх з опушеною тулією і чорні окуляри, хоча зустрілися ми об одинадцятій годині ночі.

Залишалося обмінятися паролями і кресленнями військових заводів.

— Здрастуйте, — привітався він.

Я відповів.

— Ваш друг…

— Залишився вдома.

Хоча насправді Мишко хвилин десять тому припаркувався на протилежному боці вулиці.

— Це вам, — сказав Джон і витяг з кишені кілька візитних карток, — візьміть.

Я глянув на одну з візиток. На ній був надрукований англійський текст, де значилося, що пред’явник картки — кореспондент «Новин Великого Яблука» на ім’я Грегорі Метфіс.

— Це я?

— Авжеж ви.

— Дякую.

Ми ввійшли в казино.

2

Найбільше «Блек-найт-холл-фореве» нагадувало студентську їдальню, причому літній варіант. Металеві меблі, пластикові барні стійки по краях величезного обіднього залу, фуршетні столи: м’ясний, рибний, вегетаріанський і десертний. Пластикові тарілочки, букети з паперових серветок і неголосна кантрі-музика.

Але іноземці, а тільки вони були відвідувачами цього казино, почували себе тут дуже комфортно: усміхалися, розмовляли, сміялися, вітали одне одного через весь зал. Отже, власники казино зробили правильний вибір, побудувавши клуб майже в самому центрі столиці.

Джон вів мене через казино, і повсякчас хто-небудь то праворуч, то ліворуч вітався з ним, а водночас і зі мною.

Удаючи американця, я міг розмовляти тільки англійською, моїх знань вистачило, щоб замовити собі випивку і не викликати підозри ні в охорони, ні в офіціантки, яка закінчила інститут міжнародних відносин.

Видаючи себе за співробітника багатотиражної американської газети, потенційно здатного улаштувати невеликий міжнародний скандал і написати десяток статей про обдурювання клієнтів казино Північної Столиці, природно, я не почував себе всесильним, але розумів, що можу виграти будь-яку суму грошей, а головне винести її з собою, і ніхто мені не перешкоджатиме, тому що власники «Блек-найт-холл-фореве» не допустять критики на адресу свого закладу.

До того ж, я розумів, що ніколи не потраплю сюди ще раз, тому насолоджувався грою, зрідка морщачись від спалахів фотоапарата Джона. Ставлячи лише на числа третьої дюжини, я виграв триста сорок дві тисячі за неповні дві години.

З

— Усе, — сказав я Джонові, — треба йти.

Ми вийшли на вулицю, і він звернувся до мене з пропозицією:

— Я уже визначив коло питань, що цікавлять мене, може, десь зупинимось і поговоримо.

— Можна, — відповів я і повів його до таксі на протилежному боці вулиці.

Відкривши дверцята, я дав