Читати книгу - "Син сонця"

на колишнього учня. І брагман — воїн зайняв місце Бгішми, а Карна став на чолі ратгінів, і коли воїни загледіли знайому колісницю, то радісний крик пронісся над Курукшетрою:

— Слава Сину Сонця!

— Де Карна, там перемога! Джая!

Та до перемоги було ще дуже далеко. Дрона змінив тактику Бгішми, перестав розпиляти сили на прориви та атаки. Нині військо Кауравів тримало активну оборону, вимотуючи супротивника. Карна розумів задум Дрони: брагман хотів змусити Юдгіштгіру ввести у бій дві останні акшаухіні[43]. Більше у Пандавів не було запасових частин, а Дрона мав великий резерв, розташований біля озера Рами. Юдгіштгіра теж зрозумів намір Дрони і тому на третій день оборонного бою послав на прорив загін ратгінів під проводом молодого Абгіманью, сина Арджуни від Субгадри, сестри Темноликого.

Абгіманью, викапаний батько і лицем і душею, свідомий важливости свого завдання, всім серцем мріяв звершити ратний подвиг. Його воїни пробили оборону Кауравів, але Дрона кинув у бій загін саувірів, якими доводив князь Джаяратга, присяжний ворог Пандавів. Саувіри затулили пробой, і кільце замкнулось за спинами сина Арджуни та його воїнів. Абгіманью потрапив в оточення і втрачав ратгіна за ратгіном. Воїни Пандавів не могли пробитись йому на допомогу, бо насмерть стояли саувіри Джаяратги, і смертоносне кільце поволі звужувалось Абгіманью зрозумів, що загинув, але бився з затятістю приреченого, і багато відважних воїнів полягло від його руки. Юний Лакшмана, старший син Дурьйодгани, наклав головою, намагаючись здолати брата у других, і Рама, син Карни, похилився на борт колісниці, смертельно поранений стрілою родича. Вайкартана, який помітив загрозу надто пізно, не встиг синові на допомогу. Сльози затуманили очі воїна, але приціл його був точним і руки не тремтіли. Стріли з " Віджаї» вибили лук з руки Абгіманью, пробили його лати, вивели з ладу колісницю. Оточений ворогами, син Арджуни, страшний і прекрасний у своєму гніві, бився спочатку мечем, тоді уламком від колісниці аж поки не упав мертвим на окривавлену землю Курукшетри.

Карна, залишивши Абгіманью без колісниці, тут таки забув про нього і кинувся до свого сина. Сута Рами, теж поранений, ледве стримував коней. Молодий воїн без сил притулився до борту свого повозу.

— Дитя моє…, - ніжно сказав Карна.

— Я… можу… зватися… ратгіном? — видихнув Рама.

— Так синку. Так!

Гордий усміх освітив лице молодого арія, і з тим усміхом він відійшов до країни Світла слідом за Абгіманью.

Сумним для Карни був вечір цього дня. Понуро мовчали його близнюки, а Сатьясена тихо плакав. На уламках колісниці, біля шатра Карни, лежало двоє — Рама та його супротивник, і каштанові кучері Абгіманью переплелись з білявим чубом сина Карни.

На другому боці Курукшетри сидів у своєму наметі без сну Арджуна, і сльози поволі спливали з очей Непереможного. А Дурьйодгана теж не спав і все дивився у мертве лице красеня Лакшмани, наче хотів навіки запам'ятати риси загиблого сина. Та навіть втрата, жахливіша за власну загибель, не могла змусити цих людей припинити битву, і зранку вони знову вийшли в поле — перемогти або вмерти.

Ще день Каурави тримали оборону, мужньо відбиваючи атаки, і сотнями гинули воїни, та Дрона тут таки надсилав заміну загиблим. Арджуні, напівбожевільному від горя, вдалося розметати саувірів, і від його стріли поліг відважний Джаяратга, та підійшов новий загін лучників, і знову змушені були відступити ратгіни Пандавів. Вже й сонце схилялося донизу, а бій не тільки не вщухав, але й ставав ще запеклішим. Карна бився на іншому боці поля і лише здаля бачив стяг Пхальгуни. А втім, князь Ангу й без того мав забагато клопоту, бо просто на його ратгінів повів свою сотню шалений Бгімасена.

Велет не мав собі рівних у пішому бою, але лучником був поганеньким, бо мистецтво ратгіна вимагає швидше вправності, аніж сили. Однак, Бгімасена мав на колісниці запас дротиків та списів, якими і користувався з великою вправністю. Карна, котрий якраз відбивав натиск піших ратників прикриття, з жахом побачив, як мчить полем некерована колісниця його доброго приятеля Вікарни. Вікарна колись, бувши ще зеленим молодиком, врятував життя князя Ангу, і Вайкартана живив до цього сина Дгрітараштри якнайщиріші теплі почуття. Нині княжич Куру бився з Бгімасеною, і той здолав його.

— Туди, Чатьякі! — гукнув Карна, вказуючи на повіз Вікарни, що поволі зупинявся, бо коні втрачали сили від численних поранень.

Сута розвернув колісницю, і погнав коней у тому напрямі. Вайкартана побачив, що Вікарна лежить на дні свого повозу, а з грудей йому стримить довгий спис. Зброя, пущена зі страшною силою, прохромила княжича наскрізь. Карна схилився над другом, розуміючи уже, що той не потребуватиме допомоги.

— Зупини Бгімасену, — вишептав ледь чутно Вікарна, — прощавай, Сину Сонця… Я вже не побачу світанку… О, великий Сур'я… Зорею вранішньою ти… осяяв… світ…

Карна ще з хвилину дивився в обличчя друга, на скривавлених вустах якого завмерли слова молитви, пригадав присягу, яку дав кровній матері, зціпив зуби у безсилій люті і наказав Чатьякі гнати коней навперейми Бгімасені.

Він перетяв шлях колісниці брата і влучними пострілами вивів з ладу упряж. Остання стріла князя Ангу пронизала Бгімасені правицю, якою той метав свої списи, і велет, завивши з болю, вихопив страшну свою булаву. Та нова стріла Карни вирвала з його рук і цю зброю. Бгімасена змушений був рятуватись на колісниці брата Накули, а проти Карни став другий близнюк, Сагадева. Князь Ангу, котрий тільки що задля присяги не добив вбивцю друга, розлютився вкрай і почав метати стріли з " Віджаї» з усією швидкістю, на яку тільки був здатен. Ось упав мертвим сута Сагадеви, ось стріли розтяли упряж, і молодший Пандав зіскочив з застиглої колісниці з мечем напереваги. Карна стріляв і стріляв, не вбиваючи, навіть не ранячи, але Сагадева впустив меча, в який ударила стріла, загубив щита і, в дикій люті, зрозумівши, що з нього знущаються, пішов назустріч Карні, розмахуючи уламком колеса.

Але і цю, останню