Читати книгу - "Саламандра (збірник)"

до вуст кілька крапель вина. За кілька хвилин вона опритомніла. Очі їхні зустрілися; його – повні турботи і питань, її – холодні і вагітні засвітом.

* * *

У затишок спільного життя Масперів вкралася таємниця. Увійшла непомітно через відхилені десь в глибині двері і, не зауважена, сіла біля домашнього вогнища. По замку сновигали тіні загадок. Атмосфера приморського гнізда насичувалася химерністю, яка щодня поглиблювалася. Реальність повсякденних справ, занурена в її таємничому розчині, набирала карикатурних ознак; передражнювала саму себе, як обличчя, що задивилося в увігнуте дзеркало…

Божена неохоче покидала замок, а в його стінах обмежувалася спальнею і бібліотекою. Цілими годинами читала. Не любила, щоб їй в цьому перешкоджали. Граф не раз мав таке враження, що дружина прагне приховати від нього якусь книжку, читання якої її поглинало до решти. Щоразу, заходячи несподівано до бібліотеки, бачив, як Божена швидко відкладала невеличкий томик набік, намагаючись змішати його з іншими книжками, що були розкладені на столі, брала першу-ліпшу книжку і поринала з вдаваним зацікавленням в її зміст. Маспера мав гострі очі і запам’ятав, як виглядав той томик. Однієї ночі він закрався до бібліотечної шафи і відшукав книжку. Був то середньовічний, облямований в лосину шкіру трактат про магію під заголовком: «SpecSpeculum aeternitatis seu huius et alterius mundi reciprocum ligamentum» («Дзеркало вічності або ж цього і тамтого світу взаємний зв’язок»).

Він розгорнув том на сорок сьомій сторінці, де була закладка. Це був десятий розділ з дивним заголовком: «Правила тіла і душі, розглянуті через загадку обміну».

Скептична посмішка скривила рот графа. Поклав книжку на те саме місце і навшпиньки вийшов з бібліотеки. Був цілковито заспокоєний і вирішив ніколи більше не переривати дружині читання. Його не лякали «містичні нездійсненні мрії». Йому й на мить не здалося, що може існувати зв’язок між щораз дивакуватішою поведінкою Божени і змістом трактату.

Адже навіть старий майордом звернув йому увагу на підозріло велику любов графині до дому.

– Не переймайся тим, мій старий, – заспокоїв його, – вочевидь, пані так до вподоби. Жінки мають свої капризи. Не варто їм протистояти.

Якби Маспера придивився пильніше до способу життя дружини, то зауважив би й інші характерні зміни. Божена почала виявляти особливе уподобання до деяких предметів у спальні і бібліотеці. Граф часто заставав її на стільці під вікном з рукою, що пестливо гладила бурштинову кульку на прес-пап’є, або блукала пальцями по доричній чаші, яку він купив в Таорміні під час подорожі по Сицилії. Незважаючи на його протести, вона замість служниць витирала порох з меблів, не дозволяла нікому, окрім неї, поливати квіти. Взагалі вона не любила, щоб хтось з домашніх, окрім неї і чоловіка, перебував в одному з улюблених покоїв. Графиня була заздрісна щодо їхньої атмосфери, мовби побоювалася, щоб чужі і байдужі люди не зіпсували її своєю присутністю.

Це безперервне перебування в замкненому просторі виробило у графа і Божени таємничий симбіоз і взаємне проникнення. Графиня повільно просочила своєю особою ці дві понурі готичні кімнати і все, що знаходилося в їхніх межах. Але і вони не залишилися без впливу на неї.

Божена відчувала, як щодня щось єднає її з тими покоями, як невидима сила приковує її нерозривними вузлами до цих склепистих залів, освітлюваних понурим світлом вітражів, через які вдиралися всередину приглушений шум моря, часом крик приблудної чайки або свист осіннього вихору. Солодка і тиха, в білішій від снігу сукні, з пучком ключів у руці пересувалася каштелянова по замкових залах, солодка і тиха піддавалася волі чоловіка, коли брав її у свої неситі обійми.

Бо пристрасть Маспери з бігом років росла. Пасивність і брак відповіді збуджували його тільки ще більше; граф увесь час помилявся, що в жарі свого вогню розтопить дівочий холод і зиму. Усвідомлення того, що він постійно ґвалтує в дружині святість, додавала гріховної чарівності цим актам. Та чарівність виростала до розмірів оргазму завдяки таємничому стану, в який за роки такого життя постійно почала западати Божена під час любощів.

Вперше зауважив його Маспера в пам’ятний осінній ранок, коли завершив портрет святої Цецилії. Це була прелюдія. За кілька місяців опісля прояв повторився в підсиленій формі; дивний стан Божени, схожий на летаргію, тривав цього разу значно довше і лише через годину процедур вдалося йому відновити її свідомість. Потім напади омертвіння траплялися все частіше, в щораз то коротших проміжках часу, і були щораз довші. Інколи тіло її спочивало на подружньому ложі заціпеніле і зимне, як труп через пару годин.

Зразу той стан будив у Маспері почуття смертельного ляку і діяв стримуюче в сфері його еротичних проб. З часом граф освоївся з незвичайними проявами, а навіть знайшов у них джерело підступної насолоди. Беззахисність мертвої, дівочо-холодної, святої жінки розпалювала його пристрасть до безмеж. Не намагався вже навіть її очунювати і будити з летаргійного сну; навмисне залишав це на волю організму, щоб продовжити хвилини жахливого сп’яніння. Вершиною розкоші були моменти її пробудження, коли повільно, поступово, під його пестощами біле, зимне тіло покривалося рожевим кольором крові, в стужавілі артерії і жили повертався благословенний флюїд тепла і життя, а непорушні, прикриті шовковистими віями, очі розкривалися широко і вдаряли в нього здивуванням і тихою скаргою…

Аж трапилося щось, що відбилося на житті Маспери довічною загадкою. Одного разу летаргійний стан тягнувся надмірно. Минали години, і Божена лежала весь час штивна, зимна, без руху. Найпалкіші ласки не змогли повернути її до життя. Через сорок вісім годин омертвіння поглибилося; тіло скидалося на мертве. Жах смерті зависнув над подружнім ложем Масперів. Граф не знав, що робити. Впав на коліна і, вкриваючи її поцілунками, найчутливішими просьбами і закляттям старався завернути її з дороги вічності. Обіцяв, що зміниться на краще, присягав не торкатися більше її обожнюваного тіла. Даремно. Божена не прокинулася.

Маспера не хотів, не міг в це повірити. Зачинився в спальні з померлою і нікого не пускав усередину. Службі сказав, що пані захворіла і прагне спокою. Минули чотири жахливі дні і чотири страшніших за них ночі. У п’яту ніч, посріблену світлом місяця, коли знову чував біля останків і вдивлявся в кохані риси, почув звуки музики в сусідньому залі. Відчинив двері і побачив в еркері Божену, що грала на органі. Вона обернула до нього натхненне обличчя, усміхнулася і зникла. Тепер уже не сумнівався, що померла.

Повернувся до тіла і обійняв його прощальними обіймами. Запах останків, змішаний з трупним випаром свічок, вдарив йому до голови страхітливим чадом. У полум’ї похмурої жаги, при блиску вмираючих громниць посів її востаннє. Нараз