Читати книгу - "Чорний Загін"

видно зірки, що зависли низько над східним небокраєм. І дійсно, в небі виднілося щось, що на відстані нагадувало срібну стрілу. Я довго дивився на неї, а тоді зауважив:

-- Здається, що вона вказує на Чари.

-- Я теж так подумав, -- певний час він мовчав. – Я не дуже вірю в пророцтва, Док. Вони нагадують мені забобони. Але це мене тривожить.

-- Ти чув ці пророцтва все своє життя. Було б дивно, якби вони не вплинули на тебе.

Він щось буркнув. Видно, я не переконав його.

-- Шибеник приніс новини зі сходу. Шепіт взяла Іржу.

-- Прекрасні новини. Просто прекрасні, -- сказав я зі значною долею сарказму.

-- Вона взяла Іржу і оточила армію Дрібнички. До літа весь схід буде наш.

Ми повернулися в бік каньйону. Кілька передових підрозділів Черствого вже наблизилися до підніжжя серпантину. Буревісниця припинила свої атаки, щоб зібратися з силами до того, як Черствий спробує піти на прорив.

-- Отже, все залежить від нас, -- прошепотів я. – Ми повинні зупинити їх тут, або всьому кінець через якусь там несподівану атаку з тилу.

-- Можливо. Але не хорони Леді завчасу, навіть якщо ми зазнаємо невдачі. Повстанці ще не мали з нею справи. Кожен їхній солдат свідомий цього. З кожним пройденим в напрямку Вежі кілометром, їх буде наповнювати щораз більший жах. Цей жах знищить їх, якщо вони не знайдуть дитину з пророцтв.

-- Можливо.

Ми спостерігали за кометою. Вона була ще дуже, дуже далеко. Її було ледь видно. Зоряна мандрівниця ще довго мчатиме по небу. Перш ніж вона зникне, відбудеться багато доленосних битв.

Я скривився.

-- Мабуть, не варто було приводити мене сюди. Тепер ця клята комета насниться мені.

На обличчі Ворона промайнула рідкісна посмішка.

-- Краще нехай тобі насниться перемога, -- побажав він.

Я почав розповідати свої мрії вголос.

-- Ми займаємо вищу позицію. Черствому доведеться вести своїх людей триста п’ятдесят метрів вгору по крутій дорозі. Коли вони нарешті дійдуть до нас, то будуть легкою здобиччю.

-- Поговори собі, може буде не так лячно, Док. Йду посплю. Хай щастить завтра.

-- Тобі теж, -- відповів я. Він потрапить в гущу бою. Капітан доручив йому командувати батальйоном ветеранів регулярних військ. Вони будуть утримувати один з флангів, засипаючи дорогу градом стріл.

Мені таки наснився сон, проте не такий, як я очікував. Уві сні наді мною колихалася золотиста істота. Вона сяяла, як безліч далеких зірок. Я не був певен сниться це мені чи відбувається наяву. Досі в мене немає відповіді на це запитання. Я називаю це сном тому, що так спокійніше. Мені не хочеться думати, що Леді настільки зацікавилася мною.

Сам собі винен. Всі оті романтичні фантазії, що я написав про неї, пустили паростки на благодатному ґрунті моєї багатої уяви. Уві сні, я занадто високої думки про себе. Щоб Леді особисто прислала свого духа втішати одного дурного, втомленого від війни, переляканого солдата? Заради всіх Богів, навіщо?

Це сяйво з’явилося і нависло наді мною, намагаючись заспокоїти мене голосом у якому бриніли веселі нотки. Не бійся, мій вірний. Сходи Сліз – не ворота Імперії. Якщо ми їх втратимо великої шкоди не буде. Що б не трапилося, мої вірні будуть в безпеці. Сходи всього лиш віха на шляху повстанців до знищення.

Це продовжувалося довго. Мене збентежило, наскільки все мало глибоко особистий характер. Мої самі дикі фантазії повернулися до мене. В самому кінці, на одну тільки мить, з золотого сяйва виглянуло обличчя. Я ніколи не бачив красивішого жіночого обличчя. Хоча зараз я не можу пригадати його.

Вранці, розбудивши госпіталь до життя, я розповів Одноокому про свій сон.

-- Це все твоя багата уява, Док.

Він був заклопотаний. Йому хотілося якнайшвидше закінчити свої медичні обов’язки й забратися геть. Він ненавидів цю роботу.

Справившись зі своїми справами, я побрів в напрямку головного табору. З болем голови і в паскудному настрої. Прохолодне і сухе гірське повітря не бадьорило так, як цього можна було сподіватися.

Я зауважив, що у всіх такий же кепський настрій. Внизу, війська Черствого рушили вперед.

Одна із складових перемоги – глибоке переконання, що як би погано не виглядала ситуація, в якусь мить відкриється шлях до перемоги. Загін пройшов з цією певністю через розгром під Паничами. Ми завжди знаходили спосіб дати повстанцям добрячого копняка, навіть коли війська Леді відступали. Проте, зараз… Це переконання похитнулося.

Форсберг, Троянди, Паничі та ще з десяток менших поразок. Одна із складових програшу – втратити віру в перемогу. Нас переслідував прихований страх, що не дивлячись на очевидні переваги нашої позиції та підтримку Поневолених, щось піде не так.

Можливо, вони самі все підстроїли. Можливо, за цим стояв Капітан, або навіть Ловець Душ. А може все сталося само собою, як це вже бувало раніше…

Одноокий зійшов вниз відразу за мною, похмурий та сердитий, він щось бурмотів до себе і явно шукав зачіпки. Його шлях перетнувся з Гобліном.

Гоблін -- любитель поспати, саме виліз зі спального мішка. Він тримав миску з водою і вмивався. Охайний, зараза. Одноокий зауважив його і скористався нагодою вимістити на комусь злість. Він пробубнів кілька дивних слів і почав чудернацько підскакувати. Це трохи нагадувало балет, а трохи – військовий танок.

Вода в мисці Гобліна змінилася.

Я відчув сморід з відстані п’яти метрів. Вода набрала бридкого коричневого кольору. На її поверхні плавали огидні зелені шмарки. Вона викликала почуття відрази.

З королівською гідністю, Гоблін встав і повернувся. Кілька секунд він дивився прямо в очі усміхненому Одноокому. Тоді вклонився. Коли він підвів голову, на його вустах сяяла широка жаб’яча посмішка. Він відкрив рот і видав з