Читати книгу - "Чорний Загін"

себе жахливе завивання, від якого здригнулася земля. За все своє життя, я не чув нічого подібного.

Вони зчепилися, і горе тому дурневі, який стане їм на дорозі. Навколо Одноокого розсипалися тіні, прудко звиваючись по землі, як тисяча змій. Затанцювали привиди. Вони вилізали з-під скель, падали з дерев, вискакували з кущів. Привиди верещали, ревіли й реготали, ганяючи створених з тіні змій Одноокого.

Привиди мали біля шістдесяти сантиметрів росту і дуже нагадували карликових Однооких, тільки пики в них були значно бридкішими, а сраки, як у готових до спарювання самок бабуїна. Вроджений такт не дозволяє мені розповісти, що вони витворяли зі спійманими зміями.

Одноокий, якому порушили плани, підскочив у повітря. Він лаявся, пронизливо кричав, з рота йому пішла піна. Для нас, старої гвардії, які й раніше були свідками цих божевільних, мов Капелюшник, сутичок, було очевидним, що Гоблін затаївся і чекав на хід Одноокого.

Цим разом у Одноокого в сагайдаку виявилося більше стріл.

Змії зникли. Ті самі скелі, дерева й кущі, з яких вискакували створіння Гобліна, тепер вивергали величезних, блискуче-зелених жуків-гнойовиків. Великі жуки налетіли на ельфів Гобліна, скрутили їх і покотили до краю провалля.

Не варто й казати, що весь цей галас привабив глядачів. Стара гвардія, давно знайома з цим безконечним поєдинком, голосно сміялася. Інші долучилися до нас, як тільки зрозуміли, що всі чари під контролем.

Червонозаді привиди Гобліна пустили коріння і застигли на місці. Вони перетворилися в рослин-хижаків, з пащ яких текла слина. Їхнє місце в джунглях ваших найдикіших кошмарів. Клац-клац-хрум, по всьому пагорбу, в щелепах рослин хрустіли панцирі. Це неприємне, до скреготу зубів, почуття огиди, яке виникає, коли ти розчавиш великого таргана, тільки підсилене в тисячу раз, розходилося навколо, змушуючи всіх здригнутися. На якусь мить, навіть Одноокий завмер на місці.

Я поглянув навколо. Капітан прийшов поглянути, що коїться. На його обличчі сяяла задоволена посмішка. Це був безцінний скарб, його посмішка, рідкісніший, ніж яйце рока. Його товариші, офіцери регулярних військ та капітани гвардійців, виглядали на спантеличених.

Хтось став поряд зі мною, на близькій, компанійській відстані. Я зиркнув скоса і побачив, що стою плече в плече з Ловцем Душ. Вірніше, лікоть в плече. Поневолений явно не вийшов ростом.

-- Правда, кумедно? – сказав він одним з тисячі голосів.

Я нервово кивнув.

Одноокого затіпало, він знов підскочив високо в повітря, завив, а тоді впав, дриґаючи ногами й молотячи руками, немов хворий на падучу.

Жуки, що вижили, зібралися в дві шумних купи, цик-цик, клац-клац, заклацали гнівно щелепи, заскреготали один об одного панцирі. Від цих куп почали витися цівки густого, коричневого диму, які звивалися, а тоді об’єдналися, створивши заслону, що приховала знавіснілих жуків. Дим зібрався в кульки, що підскакували, відбиваючись щораз вище, після кожного контакту з землею. Врешті, вони не впали назад на землю, а полетіли за вітерцем, на ходу відрощуючи покручені пальці.

В нас перед очима були, збільшені в сто разів, копії мозолистих лап Одноокого. Ці руки почали полоти бур’яни у садку потвор Гобліна, вириваючи рослини з корінням, зав’язуючи їхні стеблини вишуканими й складними морськими вузлами, заплітаючи щораз довшу косу.

-- В них більше таланту, ніж я підозрював, -- зауважив Ловець Душ. – Але вони марнують його на дурниці.

-- Ну, не знаю, -- я вказав на глядачів. Вистава підняла хлопцям дух. Відчувши приплив сміливості, що находить на мене в найбільш несподівані моменти, я додав. – Такі чари їм подобаються, на відміну від гнітючого, сповненого гіркоти чаклунства Поневолених.

Кілька секунд чорний моріон Ловця дивився в мій бік. Я уявив собі, як за вузькими прорізами для очей палає вогонь. Тоді пролунав дівочий сміх.

-- Маєш рацію. Нас настільки переповнюють невеселі думки про смерть, темряву й жахіття, що ми здатні заразити ними цілі армії. Так недовго й забути, що в житті існує ціла палітра емоцій.

Дивно, подумав я. Поневолений з щілиною в броні. Ловець Душ частково підіймає вуаль, що приховує його потаємне єство. Літописець в мені почув запах цікавої історії й був готовий рушити по сліду.

Ловець Душ немов прочитав мої думки й зробив крок вбік.

-- Вночі в тебе був візит?

Голос Літописця – мисливської собаки заглух так і не вирвавшись назовні.

-- Мені наснився дивний сон. Про Леді.

Ловець засміявся низьким басом. Постійна зміна голосів може доконати навіть найбільш стійких. Мене це продовжувало бентежити. Його панібратство теж мене турбувало.

-- Гадаю, ти їй подобаєшся, Док. Якась дрібниця в тобі заполонила її уяву, так само, як вона заполонила твою. Що вона тобі сказала?

Внутрішній голос підказав мені бути обережним. Тон Ловця був дружнім і безтурботним, однак в ньому відчувалося прихована сила, яка зраджувала, що питання було не таким вже й безневинним.

-- Вона мене заспокоїла, -- відповів я. – Сказала щось про те, що Сходи Сліз не відіграють вирішальної ролі в її планах. Але це тільки сон.

-- Звичайно. – Здавалося його задовольнила моя відповідь. – Тільки сон.

Але сказав він це жіночим голосом, який використовував тільки, коли був надзвичайно серйозним.

Хлопці навколо охали й ахали. Я повернувся, щоб поглянути, як проходить поєдинок.

Заплутаний клубок рослин-хижаків Гобліна несподівано перетворився на велетенську медузу. Коричневі руки, що заплуталися в її щупальцях, намагалися звільнитися. А над проваллям, спостерігаючи за цим всім, висіло в повітрі гігантське рожеве обличчя з бородою і копною спутаного, оранжевого волосся. Одне око було напівзакрите посинілим шрамом. Збитий з пантелику, я насупився.

-- Що це?

Я знав, що Гоблін і Одноокий не мали з цим нічого спільного. Може Мовчун долучився до гри, щоб похизуватися перед ними.

Ловець Душ видав звук, що достовірно наслідував передсмертний крик птаха.

-- Черствий, -- сказав він і різко повернувся до Капітана