Читати книгу - "Діаболік"

догодити Імператору. І я віддала свій голос на підтримку резолюції. Так само вчинили й інші Сенатори. Тепер ми всі були схожі на завзятих борців за віру Геліоніки. Ніхто з новопризначених Сенаторів не бажав повторити участь своїх попередників. Рішення ухвалили одноголосно.

Коли члени Сенату вийшли у вестибюль, де на них чекали відомі люди Імперії, — грошовиті особи — я зустрілася очима з несподіваним відвідувачем, який зчинив переполох біля дальнього входу.

Це був Тайрус.

Раптова поява особи королівської крові здійняла вихор перешіптувань і глухий шум голосів. Я побачила, як вельможі переводять погляди з Тайруса на мене, тому що чутки про те, що між спадкоємцем Імперії і новоспеченим Сенатором фон Імпірінс щось відбувається, швидко розлетілися при Дворі.

Нам залишалося лише прояснити для всіх, що саме відбувається між нами. Він підійшов і взяв мене за руки.

— Кохана, ти дозволиш мені прислати кількох слуг, які допоможуть тобі зібратися на сьогоднішнє свято?

Усі погляди були прикуті до нас.

— Це велика честь для мене, Ваше Високопреосвященство.

Тайрус приклав мої долоні до своїх щік, не зводячи з мене очей, і торкнувся своїми холодними губами місця на моєму зап’ястку, де відчувався пульс.

— Я рахуватиму хвилини.

І пішов геть, а я залишилася в центрі зали, що була заповнена людьми, які не зводили з мене очей.

Я розвернулася і покинула залу. Я пішла до покоїв, у яких проживали Ексцеси, щоб особисто поговорити з Невені, перш ніж до неї дійдуть будь-які чутки.

Коли я з’явилася на порозі, якусь мить Невені просто мовчки розглядала мене, а потім стисла в міцних обіймах.

Цей жест застав мене зненацька, і я не одразу збагнула, що слід обняти її у відповідь.

— Ти повернулася! З тобою все гаразд? Ти отримала мою записку?

— Так, — холодно відповіла я, відсторонюючись від неї. — Дякую за турботу про Дедлі. Хочеш, щоб я дістала тобі запрошення на сьогоднішнє торжество?

Невені відсахнулася від мене, здивована моєю пропозицією. Мені здалося, що з нею щось не так, а потім її обличчя налилося кров’ю.

— І що, це все?

Я насупилася.

— Ти більше нічого не хочеш мені розповісти? — Її погляд згас і очі стали ніби скляними. — Сайдоніє, де ти була весь минулий тиждень? Що з тобою сталося? Люди казали, що тебе викрав Тайрус Домітріан і... ще багато різних жахливих речей! А твоя поведінка перед тим, як ти зникла... я думала, ти скоїла якусь дурницю.

— Нічого подібного.

Ми з Тайрусом обговорили наш план. Ми збиралися офіційно оголосити себе парою під час свята, але я хотіла наперед розповісти про це Невені.

— Насправді, — сказала я, — ми з Тайрусом тепер разом.

— Р-разом?

— Так.

— Ви закохані?

— Так, — я виклала заздалегідь узгоджену з Тайрусом версію подій, сподіваючись, що це прозвучало щиро. — Ми з ним провели п’ять блаженних романтичних днів на «Олександрії»...

— З Тайрусом? Божевільним Тайрусом Домітріаном?

— Так, а сьогодні ми разом ідемо на свято. Якщо ти також бажаєш туди...

— Його дядько вбив твою сім’ю! — закричала вона. — Я боялася, що тебе також вбили! Що ти робиш, Сайдоніє? Ти з’їхала з ґлузду? Думаєш, я хочу піти на торжество, щоб танцювати весь вечір з усіма тими людьми?

Вона розплакалась.

Я стояла розгублена і безсила перед потоком її люті, страху і печалі. Раніше вона завжди з ентузіазмом відвідувала різні заходи при Імператорському Дворі. Мені навіть не спало на думку, що Невені може по-іншому відреагувати на мою пропозицію, але сьогодні вона вочевидь не бажала йти зі мною на свято.

Я ніколи не замислювалась над тим, як їй живеться при Дворі.

У мене просто не вистачало співчуття для цього.

— Мені шкода, Невені.

— Не потрібні мені твої співчуття! Я не розумію тебе! Твоя сім’я мертва. Невже ти нічого не відчуваєш?

— Звісно, що відчуваю.

Я б могла розповісти їй, як мені боляче, як я прагну зменшити цей біль, що сповнив мене після втрати Сайдонії. Я б могла розповісти про бій із Енміті, не на життя, а на смерть, про жагу Імператорської крові, про те, чому ми з Тайрусом насправді разом. Я б могла їй усе це розповісти і, можливо, вона б зрозуміла, але це була не лише моя таємниця. Це була наша з Тайрусом спільна таємниця, і я не могла наражати на небезпеку нас обох.

Тож спробувала іншу тактику.

— Ходімо зі мною на свято, — я намагалася її переконати. — Можливо, ти зможеш відволіктися від думок про смерть матері.

Але мої слова і спроба проявити співчуття тільки ще більше засмутили її.

— Просто залиш мене. Я не хочу йти на якесь зневажене сонцем свято. Невже ти не розумієш, що вони збираються святкувати? Це святкування вбивства людей, яких