Читати книгу - "Діаболік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Це було правдою. Саме в цьому полягала головна причина свята. Я більше не могла дивитися їй у вічі, у яких читалося невимовне страждання.
— О, Боже, — зайшлася риданнями Невені, — я хочу додому. Моя мати померла і в мене тут більше немає подруги! Повертайся до свого нового коханого Тайруса Домітріана. Сподіваюся, він ощасливить тебе, Сайдоніє. Як гарно ти вшановуєш пам’ять своїх батьків!
Вона зірвалася з місця і забігла до спальні.
Я вийшла в коридор, мружачи очі від яскравого світла, що лилося зі стелі відсіку, де розміщувалися покої для Ексцесів. Нарешті я визнала, що я є кимось більшим, ніж завжди вважала, більшим, ніж просто Діаболіком, але перш ніж я зможу назвати себе справжньою людиною, мені доведеться навчитися знаходити взаєморозуміння з іншими людьми.
Об’єднавшись із Тайрусом, я назавжди втратила союзника в обличчі Невені. Я втратила найближчого друга.
25ОЧІКУЮЧИ на слуг Тайруса, я відтискалася від підлоги на своїй віллі, насолоджуючись пекучим болем у напружених м’язах. Я знала, що тренування можуть звести нанівець важку роботу Матері-Засновниці, проведену для мого маскування, але зараз усі думки займала моя слабкість у боротьбі з Енміті. Я більше ніколи такого не хотіла відчувати. Фізичні вправи стали чудовою розрядкою для мозку й допомогли мені позбутися переживань, пов’язаних із майбутнім святом. Коли я припиняла думати про наш із Тайрусом небезпечний план, я згадувала Сайдонію.
Ось Донія посміхається до мене в перший день нашої зустрічі в лабораторії, я відчуваю її серцебиття через свою долоню, і вперше в мені щось ламається, коли я пізнаю, що таке любов, бо тепер я здатна любити...
Сама думка про Донію змушує мене знову бажати смерті, тому я намагаюся не згадувати про неї. Вправи допомагають.
Але ще більше роздратування зумовлює домофон, оголошуючи:
— Співробітники Тайруса Домітріана — до Сайдонії Імпірінс.
Я звелася на ноги і пішла до дверей. Я побачила, що мої Служниці вже відчинили двері, як їм і належало робити щоразу, коли представник королівської крові відвідував когось нижчого за рангом.
Усередину увірвався потік чоловіків і жінок, чиє волосся було укладене в чудернацькі зачіски навколо тонзури з мітками сім’ї Домітріанів. Спереду йшов чоловік, який був не найманим працівником, а радше Ексцесом, який потрапив на службу в дім Домітріанів за свою лояльність. Він не вибрив тонзури і не розмалював шкіри. Побачивши мене, він просяяв.
— Вітаю, Сенаторе фон Імпірінс. Мене звати Шезар нан Домітріан, — він повагом опустився на коліна й приклав мої долоні до своїх щік. Мені одразу схотілося вирвати свої долоні з його м’яких, намащених парфумами рук. — Нас прислав спадкоємець Прімус, щоб допомогти вам приготуватися до свята.
— Зрозуміло. Які приготування ви маєте на увазі? Я вмію танцювати.
Хоча мені важко давалися танцювальні рухи, яким навчала нас Сутера ну Імпірінс, це було викликано переважно тим, що тоді я проходила процедури з урізання м’язів. Тепер я була абсолютно впевнена, що не зроблю жодного хибного кроку.
— Його Високопреосвященство переживає не за це, — делікатно зауважив Шезар. — Він хоче, щоб ви були гарно вбрані та вдягли коштовні прикраси, як і належить дамі серця спадкоємця Прімуса.
— У мене є коштовності.
Він підняв свої тонкі брови, що були підведені золотими витатуйованими лініями.
— Здається, його Високопреосвященство вважає, що вам може знадобитися допомога у виборі правильних прикрас для цієї події.
Це через те, що тепер Тайрус знав, ким я є насправді. Я зітхнула.
— Добре. Давайте швидше закінчимо із цим.
Я думала це займе щонайбільше годину, але слуги крутилися навколо мене до самого вечора: вони працювали над кожним пасмом, обрізали кожну посічену волосинку, вплітали в моє темно каштанове волосся золоті, світло-коричневі та темно-червоні стрічки; після цього його заплели в маленькі коси, щоб вони легко розвивалися під час танцю. Я спостерігала за слугами, вражена кількістю часу, який можна витратити на такі неважливі речі. Як Діаболік я помічала найменші деталі, але я б ніколи не звернула уваги на посічені кінчики волосся.
Можливо, Вельмишановне Панство, на відміну від мене, переймалося подібними дрібницями. Слуги приносили один за одним підноси з вишуканими дорогоцінними уборами, брошками й разками намиста, що були б занадто важкими для шиї Сайдонії.
Незважаючи на всі зусилля Імператора, яких він доклав для конфіскації прихованої зброї, подібні предмети можна було легко використати як зброю проти суперника. Я роздивлялася намиста, розмірковуючи над тим, наскільки тяжкою буде травма черепа, якщо завдати удар кожним із них.
Звичайно, вага не мала значення. Свято мало відбутися під куполом зали з нульовою гравітацією, що давало можливість Вельмишановному Панству прикрасити себе ще більшою кількістю коштовностей, ніж зазвичай, навіть без потреби надягати екзокостюми. Слуги візьмуть коштовності, вибрані для вечора, і вдягнуть їх на мене за кілька хвилин до початку свята.
Вони перешіптувалися і гомоніли між собою, не звертаючи уваги на мій вибір прикрас й уподобання, особливо, коли зрозуміли, що я просто вказую навмання на першу ліпшу коштовність, щоб швидше закінчити цю процедуру. Я не хотіла бути ворожою: усе, що вони показували, мало, як на мене, однаковий вигляд. Коли, натомість, я спробувала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діаболік», після закриття браузера.