Читати книгу - "Мертві душі"

у вічі не бачили й не знали Чичикова, пішли додатки і ще дальші пояснення. Сюжет ставав щораз цікавіший, набував щодня викінченіших форм і нарешті такий як є, у всій викінченості, внесений був у власні вуха губернаторші. Губернаторша, як мати сімейства, як перша в місті дама, нарешті як дама, що не підозрівала нічого подібного, була вкрай ображена такими історіями і пройнялась обуренням, з усякого погляду справедливим. Бідна блондинка витримала найприкріший tete-a-tete86, який тільки будь-коли траплялося мати шістнадцятилітній дівчині. Полилися цілі потоки розпитів, допитів, доган, погроз, докорів, умовлянь, так що дівчина кинулася в сльози, ридала й не могла зрозуміти жодного слова; швейцарові було дано найсуворіший наказ не приймати ні в який час і ні в якому разі Чичикова.

Зробивши своє діло щодо губернаторші, дами напосіли були на чоловічу партію, намагаючись схилити їх на свій бік і твердячи, що мертві душі вигадка і вжита тільки на те, щоб відвернути всяке підозріння й успішно вчинити викрадення. Багато хто навіть з чоловіків були збиті зі своїх поглядів і пристали до їх партії, незважаючи на те, що підпали під великі нарікання від своїх-таки товаришів, що вилаяли їх бабами й спідницями, іменами, як відомо, дуже образливими для чоловічої статі.

Та хоч як озброювались і опинались чоловіки, а в їхній партії зовсім не було такого ладу, як

у жіночій. Усе в них було якесь черстве, неотесане, недоладне, негоже, незграбне, негарне, в голові розгардіяш, колотнеча, плутанина, неохайність у думках — словом, так і визначилась у всьому пуста природа чоловіча, природа груба, важка, нездатна ні до ведення господарства, ні до сердечних переживань, маловірна, ледача, сповнена нескінченних сумнівів і вічного побоювання. Вони казали, що все це дурниця, що викрадення губернаторської дочки більше справа гусарська, аніж цивільна, що Чичиков не зробить цього, що баби брешуть, що баба, як мішок, що поклади, те й несе, що головний предмет, на який треба звернути увагу, є мертві душі, які, проте, чорт його знає, що означають, але в них є щось, одначе, вельми погане, нехороше. Чому здавалося чоловікам, що в них є щось погане й нехороше, у цю ж хвилину довідаємось: у губернію призначений був новий генерал-губернатор, подія, що, як відомо, доводить чиновників до тривожного стану: підуть перебирання, розпікання, прочуханки й різні службові макорженики, якими частує начальник своїх підлеглих! Ну а що, думали чиновники, як він дізнається тільки, просто, що в місті у них бач які безглузді чутки, та за це одне можна припекти не на життя, а на саму смерть. Інспектор лікарської управи раптом зблід: він уявив Бог знає що; що під словом мертві душі чи не слід розуміти хворих, які повмирали в значній кількості в лазаретах та в інших місцях від пошесної гарячки, проти якої не було вжито належних заходів, і чи не є Чичиков підісланий чиновник з канцелярії генерал-губернатора для проведення таємного слідства. Він повідомив про це голову. Голова відповів, що це дурниці, і потім раптом зблід сам, поставивши собі запитання: а що коли душі, куплені Чичиковим, справді мертві? а він допустив учинити на них купчу, та ще сам зіграв роль повіреного Плюшкіна, і дійде це до відома генерал-губернатора, що тоді? Він про це більше нічого, як тільки сказав тому й другому, і раптом зблідли і той і другий: страх причепливіший за чуму і передається вмить. Усі враз познаходили в собі такі гріхи, яких навіть не було. Слово мертві душі так пролунало невиразно, що почали підозрівати навіть, чи немає тут якогось натяку на скороспішно поховані тіла, внаслідок двох, що не так давно трапились, подій. Перша подія була з якимись сольвичегодськими купцями, які приїхали в місто на ярмарок і влаштували після торгів бенкет приятелям своїм, усть-сисольським купцям, бенкет на російський зразок з німецькими витівками: аршадами, пуншами, бальзамами та ін. Бенкет, як водиться, скінчився бійкою. Сольвичегодські повколошкували на смерть устьсисольських, хоч і від них зазнали добрих буханів у боки, під ребра і в печінки, які свідчили про надмірну величину кулаків, що їх мали покійники. У одного з переможців був навіть геть зовсім збитий насос, за висловом бійців, тобто зовсім розтрощений ніс, так що не залишилось його на обличчі і на півпальця. У вчинку своєму купці повинились, пояснюючи, що трохи попустували; ходили чутки, що ніби приносячи повинну голові вони поклали по чотири державні кожен; а втім, справа занадто темна; з учинених довідок і слідства виявилось, що устьсисольські хлопці померли від чаду, а тому так їх і поховали, як учаділих. Друга подія, що недавно трапилась, була така: казенні селяни сільця Вошива-пиха, з'єднавшись з такими ж селянами сільця Боровки, Задирайлово теж, стерли з лиця землі нібито земську поліцію в особі засідателя, якогось Дробяжкіна, що нібито земська поліція, тобто засідатель Дробяжкін, унадився вже занадто часто їздити до них у село, що іншим разом варт пошесної гарячки, а причина, мовляв, та, що земська поліція, маючи деякі слабості з боку сердечного, накидав оком на молодиць і сільських дівчат. А втім, напевне невідомо, хоч у зізнаннях селяни висловились прямо, що земська поліція був, мовляв, блудливий як кіт і що не раз вони його підстерігали і одного разу навіть вигнали голяком з якоїсь хати, куди він був заліз. Звісно, земська поліція заслужив кари за сердечні слабості, але мужиків як Вошивої-пихи, так і Задирайловатеж, не можна було також виправдати за самоправство, якщо вони тільки дійсно брали участь у вбивстві. Але справа була темна, земську поліцію знайшли на шляху, мундир чи сюртук на земській поліції був гірший за ганчірку, а вже фізіогномії і пізнати не можна було. Справа ходила по судах і надійшла нарешті в палату, де була спочатку на самоті вирішена в такому сенсі: через те, що невідомо, хто саме з селян брав участь, і всіх їх багато, а Дробяжкін людина мертва, то йому небагато з того пуття, коли б навіть він і виграв справу, а мужики були ще живі і для них дуже важить присуд на їх користь; внаслідок чого й вирішено було так: що засідатель Дробяжкін сам був причиною, несправедливо утискаючи мужиків Вошивої-пихи та Задирайлова-теж, а