Читати книгу - "Заїр"

справжніх монстрів. Застосування тортур стали практикувати щодня, на сексуальні зловживання з «ув’язненими» дивилися як на щось цілком нормальне. І студенти, які брали участь у проекті, і «охоронці», і «злочинці», дістали такі глибокі травми, що їм довелося довго лікуватися. Цей експеримент більше ніколи не повторювали.

– Цікаво.

– Що ти хочеш сказати цим своїм «цікаво»? Я говорила про проблему надзвичайної ваги: спроможність людини творити зло завжди, коли їй випадає така нагода. Я говорю про свою роботу, про те, чого я навчилася!

– Я й кажу тобі, що це цікаво. Чому ти дратуєшся?

– Дратуюся? Хіба може дратувати мене людина, яка не звертає найменшої уваги на те, що я кажу? Хіба можу я нервувати через чоловіка, що навіть не намагається посміятися з мене, а просто лежить собі, споглядаючи порожнечу?

– Ти сьогодні пила?

– Ти не можеш відповісти навіть на це запитання, чи не так? Я була поруч із тобою увесь вечір, а ти навіть не бачив, пила я чи не пила! Ти звертав на мене увагу лише тоді, коли хотів, аби я підтвердила щось тобою сказане або розповіла якусь цікаву історію про тебе.

– А ти не помітила, що я працюю від самого ранку й дуже стомився? Лягай-но ліпше спати, а вранці поговоримо.

– А ти не звернув уваги на те, що я намагаюся поговорити з тобою протягом тижнів, місяців, протягом двох останніх років? Я хочу поговорити, але ти завжди стомлений, ти мені завжди кажеш: лягаймо спати, а поговоримо завтра вранці! А завтра вранці ти матимеш інші справи, які треба буде зробити, для тебе почнеться новий трудовий день, потім ми повечеряємо, а поговоримо наступного дня. Ось так і минає моє життя, у чеканні дня, коли ти знову будеш поруч зі мною доти, доки я стомлюся, більш нічого в тебе не запитуватиму і створю для себе світ, куди завжди можу заховатися в разі необхідності: світ не дуже далекий, щоб не здавалося, ніби я живу окремим незалежним життям, і не дуже близький, щоб не здавалося, ніби я вторгаюся у твій Всесвіт.

– А чого ти від мене хочеш – щоб я перестав працювати? Щоб я покинув усе, чого ми з такими труднощами досягли, і вирушили в круїз по Карибському морю? Невже ти не розумієш, мені подобається те, що я роблю, і я не маю найменшого наміру міняти своє життя.

– У своїх книжках ти багато пишеш про важливість любові, про необхідність прагнути до пригод, про радість, яку ти одержуєш від боротьби за свої мрії. А кого я тепер маю перед собою? Чоловіка, який не читає того, що він пише. Який плутає кохання з вигодою та користю, пригоди з непотрібним ризиком, радість із обов’язком. Де той чоловік, з яким я одружилася, який завжди уважно слухав, що я кажу?

– А де та жінка, з якою одружився я?

– Та, що завжди підтримувала тебе, підбадьорювала, дарувала тобі любов і ніжність? Її тіло тут, воно дивиться на канал Зинґель в Амстердамі й, думаю, воно перебуватиме поруч із тобою до кінця наших днів. Але душа тієї жінки перебуває на порозі цієї кімнати, готова відлетіти геть.

– З якої причини?

– Через клятущу фразу: «Поговоримо завтра». Тобі цього не досить? Якщо не досить, то пригадай, що та жінка, з якою ти одружився, була сповнена ентузіазму, переповнена ідеями, радістю, мріями, а тепер вона швидко перетворюється на домогосподарку.

– Твої претензії безглузді.

– Гаразд, нехай вони безглузді. Такі собі дурниці, щось неістотне, а надто, коли ми згадаємо, що в нас усе є, що ми маємо успіх, маємо гроші, не згадуємо про твоїх випадкових коханок, ніколи не переживаємо кризу ревнощів. І це в той час, коли мільйони дітей помирають від голоду, коли у світі відбуваються війни, коли землю щохвилини пустошать хвороби, урагани, трагедії. То хіба я можу на щось нарікати?

– А ти не думаєш, що нам би пора народити дитину?

– Саме так усі знайомі мені подружжя розв’язували свої проблеми: вони народжували дитину. Ти, який завжди дуже цінував свою свободу, який завжди вважав, що народження дитини слід відкласти на потім, тепер змінив свою думку?

– Думаю, цей час уже настав.

– А як на мене, то твій вибір украй невдалий. Ні, я не хочу, щоб моя дитина була від тебе – я хочу мати дитину від того чоловіка, якого я знала, який мріяв і був поруч зі мною. Якщо одного дня я вирішу завагітніти, то завагітнію від чоловіка, який мене розуміє, мене супроводжує, який справді мене жадає!

– Бачу, ти таки добре випила. Обіцяю, завтра ми поговоримо, але йди лягай, будь ласка, я дуже стомлений.

– Гаразд, поговоримо завтра. І якщо моя душа, що вже стоїть на порозі цієї кімнати, вирішить піти геть, це не дуже вплине на наші життя.

– Вона не піде геть.

– Ти вже добре вивчив мою душу; але вже багато років ти з нею не розмовляв, ти не знаєш, як вона змінилася, як вона просить – роз-пач-ли-во, – щоб ти її вислухав. Навіть про такі банальні речі, як дослідження в американському університеті.

– Якщо твоя душа так змінилася, то чому ти залишаєшся тією самою?

– З боягузтва. Бо вона сподівається, що завтра ми таки поговоримо. Бо ми надто багато побудували разом, і я не хочу побачити, як усе буде зруйноване. А може, з причини, найсерйознішої з усіх: я звикла.

– Недавно ти в усьому цьому звинувачувала мене.