Читати книгу - "Домбі і син"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 307
Перейти на сторінку:
Поль.

— А ви хоч знаєте, що це значить, Домбі? — спитала міс Блімбер, дивлячись на нього крізь окуляри.

— Ні, мадам, — зізнався Поль.

— Домбі, Домбі, — зітхнула міс Блімбер, — я починаю думати, що ви — безнадійна дитина. Якщо ви не розумієте чогось, чому ви не просите пояснити?

— Місіс Піпчін сказала, щоб я не ставив питань, — виправдувався Поль.

— Хочу просити вас, Домбі, щоб ви ні за яких обставин не згадували при мені місіс Піпчін, — заявила Корнелія. — Я не можу дозволити вам цього. Наша система виховання не має нічого спільного з її методами. Якщо ви ще раз згадаєте про неї, я буду змушена просити вас завтра перед сніданком відтворити напам’ять усе від «Verbum personale» до «simillima cygno».

— Я не хотів, мадам… — почав був маленький Поль.

— Будьте ласкаві не казати мені, чого ви хотіли чи не хотіли, Домбі, — спинила його міс Блімбер, додержуючись надзвичайної ввічливості у своїх зауваженнях. — Я не можу дозволити вам висувати такі аргументи.

Поль відчув, що найбезпечніш буде не говорити нічого, і лише дивився на окуляри міс Блімбер. Міс Блімбер, незадоволено труснувши головою, звернулася до папірця, що лежав перед нею.

— «Аналіз характеру П. Домбі». Якщо пам’ять мене не зраджує, — відірвалася на мить міс Блімбер, — слово «аналіз», як протилежність до «синтезу», в Уокера пояснюється так: «Розкладання об’єкту — чи то чуттєвого, чи то інтелектуального — на його першоелементи». Як протилежність до «синтезу», зверніть увагу. Ну, тепер ви знаєте, що таке аналіз, Домбі?

Домбі ніби й не був засліплений тим світлом, яке проллялось на його розум, але злегка вклонився міс Блімбер.

— «Аналіз, — повторила та, — характеру П. Домбі. Я знаходжу, що природні дані у Домбі надзвичайно хороші і що хист його до науки стоїть на тому ж рівні. Беручи як нашу найвищу оцінку цифру вісім, я оцінюю зазначені раніше здібності Домбі в шість і три чверті кожна!»

Міс Блімбер спинилася, щоб подивитись, як Поль сприйняв цю новину. Не певний, що позначають ті шість і три чверті — шість фунтів п’ятнадцять пенсів, чи шість пенсів три фартинги, чи шість футів три дюйми, чи три чверті по шостій, чи — шість чогось такого, чого він ще не вчив, і три чверті ще чогось іншого, Поль потер собі руки й глянув просто у вічі міс Блімбер. Виявилось, що то була найкраща відповідь, і Корнелія вела далі.

— «Свавільність — два. Себелюбство — два. Схильність до товаришування з простолюдом, виявлена щодо особи по імені Глябб — спершу сім, але згодом зменшилась. Шляхетність поведінки — чотири і з часом поліпшується». Тепер іде те, на що я хочу звернути особливу вашу увагу, Домбі, — загальні зауваження наприкінці аналізу.

Поль налагодився слухати їх якнайпильніше.

— «В цілому про Домбі треба сказати, — гучним голосом читала Корнелія, через кожні два слова наставляючи окуляри на маленьку постать перед собою, — що здібності та нахили в нього гарні, і що він зробив успіхи, яких тільки можна було сподіватися за даних обставин. Слід, проте, пошкодувати, що в поведінці та вдачі цього юного джентльмена є особливості (їх звичайно звуть дивацтвами) і що, формально не даючи підстав для осуду, він часто помітно відрізняється від інших молодих джентльменів свого віку та соціального стану». Ну, Домбі, — мовила міс Блімбер, відкладаючи паіпірець, — зрозуміли?

— Думаю, зрозумів, мадам, — одповів Поль.

— Цей аналіз, Домбі, надішлють вашому шановному батькові, — казала далі міс Блімбер. — Йому безперечно буде дуже прикро почути, що у вашій поведінці та вдачі є особливості. Нам також прикро, Домбі, бо ми ж не можемо, ви розумієте, Домбі, любити вас так, як хотіли б.

Корнелія зачепила його найчутливіше місце. Чим ближче був день від’їзду, тим палкіше він бажав, щоб усі в домі його полюбили. З якоїсь таємничої причини, мало зрозумілої й йому самому (якщо він взагалі розумів її), Поль дедалі більше прив’язувався до всіх і до всього в оселі доктора. Він не міг знести думки, що комусь буде байдуже, коли він поїде звідси. Він хотів, щоб усі з приємністю згадували його, і ради цього заприязнився навіть з великим волохатим, хрипкоголосим собакою, що сидів на цепу за домом і був попервах найбільшим пострахом для нього, — щоб і цей собака тужив за Полем, коли того вже тут не буде.

Не думаючи, що знову показує себе не таким, як решта, маленький Поль пояснив усе як умів міс Блімбер і попросив ласкаво, щоб вона, незважаючи на офіційний аналіз, спробувала полюбити його. З тим же проханням удався він і до місіс Блімбер, що саме ввійшла в кімнату, а коли ця дама навіть у його присутності не втрималася й висловила часто висловлюване нею переконання, що він — чудне дитя, то Поль сказав, що вона має цілковиту рацію і що, напевно, це все через його кістки, але він точно не знає; та хай місіс Блімбер дарує йому це, бо він їх усіх любить.

— Не так, звичайно, — додав Поль з боязкою відвертістю, що й була однією з найбільш нетипових і привабних рис цієї дитини, — не так, як я любив Флоренс, — це було б неможливо. Та ви й не чекаєте цього від мене — правда, мадам?

— Ох, чудна ти душе! — шепнула місіс Блімбер.

— Але мені тут усі любі, — закінчив Поль, — і мені було б гірко поїхати, знаючи, що хтось цьому радий або йому все одно.

Тепер місіс Блімбер не мала вже ніякого сумніву, що Поль — найчудніша в світі дитина, і коли вона переповіла все те докторові, то доктор їй не заперечив. Він сказав тільки, як і за першої появи Поля в його будинку, що наука багато змінить, а ще він сказав, як і тоді ж: «Розвивай його, Корнеліє, розвивай!»

Досі Корнелія розвивала його якнайстаранніш, і Поль скуштував через це чимало лиха. Та, сумлінно виконуючи всі свої завдання, він ставив собі ще й іншу мету і вперто прагнув до неї. Він хотів бути милим, корисним хлопчиком, який робить усе, щоб

1 ... 63 64 65 ... 307
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Домбі і син», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Домбі і син"