Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

вірте жодному слову. Венеція готувалася до карнавалу. Крапка. Цим усе сказано. Водночас ми не можемо не відзначити, що приїзд таких важливих персон не вніс переполох у світське життя міста.

Станіслав і Жозефіна разом із прислугою оселилися в готелі «Пізані грітті» на Великому каналі Венеції, недалеко від готелю «У білого лева» — резиденції великого князя з Петербурга. Увечері, вийшовши на балкон, граф Станіслав побачив різнобарвну святкову юрбу, яка заповнила собою і канал, і площу Св. Марка.

— Одягнімося сьогодні у простолюдинське вбрання, змішаймося з натовпом і відвідаймо який-небудь кабачок, — запропонувала Жозефіна, — одним словом, нумо зануримося в свято зсередини.

— Я не заперечую, люба, — здивовано поглянув на дружину Станіслав. — Тільки їжа може припасти тобі не зовсім до смаку.

— Я так мріяла про Венецію, що тепер мені потрібно випробувати все-все-все, — капризно надула губки Жозефіна.

— Що ж, хай буде по-твоєму. Тільки, цур, не скаржитися. Уперед — одягатися. У тебе година часу.

Через годину Жозефіна вийшла до Станіслава у простій полотняній сукні. Побачивши дружину, Станіслав голосно засміявся.

— Щось не так? — Жозефіна не могла зрозуміти причину сміху чоловіка.

— Сукня на тобі, звичайно, бідняцька, але коштовності і обличчя відразу видають твоє графське походження. Ти виглядатимеш, як болонка серед мисливських собак.

— Тільки і всього? — анітрохи не зніяковіла графиня. — Я і так зняла майже всі свої прикраси, а те, що залишилося, може зійти за підробки (щось подібне я бачила на дешевому неаполітанському ринку). Ну а моє обличчя буде приховане під маскою.

А залишилося на Жозефіні всього-нічого: кілька браслетів, діамантові сережки, невелике кольє і перстні.

— Випиймо трохи вина для хоробрості, — запропонувала графиня.

— А от і ні, вино питимемо в дешевому шинку, як ви й хотіли, пані.

Вийшовши з готелю, подружжя найняло гондолу і кинулося в лабіринт цього таємничого міста-острова. Канал звивався змією і був особливо святково гарний сьогодні: на балконах численних палаццо і просто на березі сотні людей стояли з запаленими свічками і смолоскипами. Їх вогники разом із місячним світлом відбивалися у водному дзеркалі каналів, які служили у Венеції і транспортними артеріями, і вулицями, і місцем для прогулянок, й архітектурною галереєю.

— Тут забуваєш про все на світі, — захоплено прошепотіла Жозефіна.

Станіслав мовчав.

— Що з тобою, любий?

— Мені на мить здалося, що це не канал у Венеції, а річка Лета з царства Аїда. Там душі померлих напиваються її вод і назавжди забувають про все, що у них було в житті. Так і нам, хочеться відійти від усього суєтного.

Граф Станіслав знову замовк, ледве помітно усміхаючись. «Непогана ідея, — думав він, — вирити в парку підземну річку і пустити по ній гондолу. Тільки везтиме гондольєр не у мертве озеро, а в озеро, розташоване в Елізіумі. Після непроглядної темряви люди потраплятимуть в море квітів і рослин, залитих сонцем. А катати гостей на гондолі потрібно буде тільки в сонячну погоду, тоді контраст повної темряви і яскравого сонця створюватиме відчуття справжнього раю. А якщо в печері помістити усілякі лячні образи і відводи з тупиками… Ні, мабуть, це зайве. Обов’язково потрібно обговорити це питання з П'єром Ленро».

Через деякий час Потоцькі вибралися на сушу і попрямували до невеличкого кабачка на березі. Усередині цього закладу було дуже накурено, через дим відвідувачі ледве бачили одне одного, але появу незвичайної для цього кабачка парочки всі відразу помітили. Чоловіки без найменшої сором’язливості розглядали Жозефіну, кидаючи в її бік сміливі погляди. Графиня, здавалося, ні крапельки не знітилася і відразу запропонувала чоловікові зайняти столик із дерев’яними лавками у глибині зали. Станіславу стало навіть цікаво, наскільки його дружині вистачить терпіння. Потоцький замовив якусь рибну страву, салат і сік і поцікавився у дружини, що питиме вона. І коли та замовила собі і Станіславу по чарці рому, він лише похитав головою, але вирішив ламати комедію до кінця. Їжа була хоч і проста, але досить смачна, тому Потоцькі не відчули ніякого дискомфорту. І тут офіціант приніс ром. Чоловіки в кабачку разом притихли, чекаючи, що ж буде далі. Сам Станіслав ніколи не пив рому, але він куштував горілку і тому знав, до чого слід готуватися. Жозефіна ж зовсім не уявляла ні смаку, ані міцності цього напою моряків. Граф залпом поглинув пекучий напій і порадив зробити те ж саме і Жозефіні. Та, недовго думаючи, повторила. Ефект був таким, якого й очікували присутні: перший ковток обпік молодій жінці горло, а другого вона вже зробити не могла — з очей бризнули сльози.

— Ковтай! — наказав Станіслав і підніс до її губ склянку соку. Жозефіна з великими труднощами проковтнула ром і почала жадібно гасити пожежу в роті і горлі соком. Деякі чоловіки заплескали в долоні, графиня зобразила кислу усмішку і навіть злегка кивнула головою, але тут же різко встала і попросилася на свіже повітря. Свою порцію гострих відчуттів вона отримала.

Потім була прогулянка по заповненій народом площі Святого Марка, сміливі танці і феєрверк. До готелю Потоцькі повернулися далеко за північ. Поглянувши на дружину, Станіслав не зміг втриматися і знову голосно засміявся: на ній не було її діамантового кольє й однієї сережки. Карнавал — найкращий час для вуличних злодюжок!

Зранку було не так весело, як увечері. Станіслав не проминув нагоди дорікнути Жозефіні в марнотратстві.

— І справа навіть не в грошах, хоча і це важливо. Я був упевнений, що все саме так і станеться, — граф говорив, майже не дивлячись на дружину. — З таким же успіхом могли викрасти не тільки твої коштовності, а й тебе саму.

Тепер уже Жозефіна кинула в Станіслава обурений погляд.:

— Не забувай, любий, що мене супроводжував чоловік, який і повинен був мене захищати, — погляд графині потеплішав, вона ледь помітно усміхнулася. — Зрештою, мені тут так добре, тож спробуймо не зважати на подібні дрібниці.

— Не такі вже це й дрібниці, — пробурчав граф Потоцький, але Жозефіна вже не чула його. Вона пішла готуватися до сьогоднішнього грандіозного балу і вечері в театрі Святого Бенедикта.