Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

— Що ж, ясно. — Фіннела замовкла, щоб розжувати й проковтнути шматочок м’яса. — Які ж ви, відьми, вперті й зарозумілі! Відмовляєтеся вірити в те, що навіть мені очевидно. Ну й дідько з вами! Все одно Ронвен поїде на Тір Мінеган. Я візьму її за покоївку.

— А навіщо?

— По-перше, мені справді потрібна покоївка, я вже втомилася робити все сама. А Ронвен, хоч і незграбна, але старанна. По-друге, мені шкода дівчинку, її тут затюкають. Нехай поїде з нами, а якщо й тоді ви не візьмете її до школи, буде служити в мене, і ми разом навчатимемось. Навіть так для Ронвен буде краще, ніж залишатись у цьому трактирі, де за неї вступається лише матір. До речі, по дорозі сюди я надибала майстра Придера, натякнула йому, що хочу найняти Ронвен, а він у відповідь натякнув, що все залежить від суми, яку я запропоную за неї. На щастя, батько дав мені вдосталь грошей.

Шайна була здивована.

— Чому ти так за неї вболіваєш?

— Та не вболіваю, просто… Просто це несправедливо! Не можна так поводитися з чаклункою. Навіть на Півдні до чаклунів не ставляться з таким презирством. Їх не люблять, побоюються, проте поважають. Я певна, що Ейрін підтримає мене, ще й запропонує розділити витрати на відступну за Ронвен. — Фіннела відсьорбнула трохи соку. — До речі, про Ейрін. Що тепер з нею буде? Її відразу зроблять повноправною сестрою?

— Аж ніяк. Сила силою, і те, що вона контролює її, дуже добре. Однак Ейрін ще мало знає і нічого не вміє, а для відьми головне не сила, а саме вміння та знання. Їй доведеться довгенько навчатися, щоб скласти всі іспити і здобути право називатися не меншою сестрою, а просто сестрою.

Фіннела відрізала ножем ще один шматочок м’яса й неквапно поклала його до рота.

— Гм, просто сестрою… От цього я не збагну. Ваше Сестринство існує вже п’ятнадцять сторіч, а ви й досі не змогли вигадати окремої назви для найбільшої ґрупи сестер. У вас є менші, є старші, є найстарші, а решта — чи то „просто“ сестри, чи „повноправні“, чи „звичайні“… Останнє навіть трохи принизливе — бо перегукується з висловом „звичайні люди“.

— Не бачу в цьому нічого принизливого, — зауважила Шайна. — А взагалі, так і було задумано. Ще засновниця Сестринства, Мейнір вер Гільде, заборонила вигадувати для звичайних сестер будь-яку офіційну назву. За її словами, менші нехай навчаються, старші нехай керують, а просто сестри мають пам’ятати, що вони теж люди і теж звичайні.

— А чому це старші керують? Я гадала, що Сестринство очолюють найстарші.

— Так і є. Просто в часи Мейнір їх називали старшими. Лише наприкінці минулого тисячоліття було запроваджено поділ сестер на чотири ґрупи замість трьох. Відтоді дев’ятеро старших стали найстаршими, а назва „старші“ дісталася двадцяти сімом сестрам, що за віком ішли після них. Власне, теперішні старші сестри — ті ж самі звичайні, якихось особливих функцій для них не передбачено. — Шайна розуміла, що злість на сестру Айліш змушує її применшувати роль старших, проте нічого не могла з собою вдіяти і продовжувала говорити в тому ж ключі. — Це радше почесне звання, вигадане для того, щоб кожна, навіть найслабша відьма, під кінець життя могла відчути себе головнішою за більшість сестер. Річ у тім, що на початку четвертої сотні років настає критичний для відьом вік. У середньому дев’ятеро з десяти сестер доживають до трьохсот, проте лише лічені одиниці з них переступають за триста тридцять. А коли вже переступають, то зазвичай живуть іще сто, а буває, й двісті років.

— І саме вони стають найстаршими?

— Атож. Відколи я народилася, склад старших сестер змінився більш ніж наполовину, а найстарші залишилися ті ж самі, що й були.

— Це й добре, — сказала Фіннела. — Бо інакше я б зосталась у Кардуґалі.

Шайна пильно подивилася їй в очі.

— Ти сама до цього додумалась?

— Ні, — відповіла зніяковіла Фіннела. — Мораґ так вважає. Вона каже, що ти не наважилася б допомогти мені, якби не була така зла на найстарших… Та це не означає, що тепер я менше вдячна тобі. Головне, що ти домовилася з моїм татом, а решта не має значення.

Тут Шайнину увагу привернула невелика метушня на подвір’ї. У вікно вона побачила, що біля зачинених воріт зібралося кілька ґвардійців, леннірських і тилахморських, які про щось між собою сперечалися. Леннірці хитали головами і вказували на трактир, а тилахморці вперто тицяли пальцями у ворота, за якими стояла велика карета, прикрашена герцоґськими гербами.

— Схоже, завітав хтось із поважних придворних, — промовила вона, підвівшись із-за столу. — Піду розберуся.

Проте карета була порожня. Як виявилося, ще вчора по обіді Довнал аб Конховар відрядив одного зі своїх людей до Тилахмора з розпорядженням надіслати на сімнадцяту милю дві найкращі карети, щоб останній відрізок шляху його гості подолали з максимальним комфортом. Перша з цих карет якраз прибула, а друга трохи відстала. Тилахморські ґвардійці наполягали на тому, щоб відчинити ворота, леннірці спершу хотіли почути підтвердження від самого герцоґа, проте тилахморці на це не погоджувалися, бо знали, що їхній правитель не полюбляє, коли його будять рано-вранці.

Розпитавши герцоґових ґвардійців і впевнившись, що вони добре знають і кучера, і чотирьох вершників супроводу, Шайна дозволила пропустити карету і наказала так само вчинити з другою. Потім повернулася до трактиру, відчуваючи, що її настрій значно поліпшився. Тепер, завдяки Довналовій завбачливості, вони вже точно зможуть вирушити сьогодні до Тилахмора, навіть якщо Ґвен буде надто квола для верхової їзди.

У передній кімнаті Шайна мало не зіштовхнулася з Мораґ, що саме збігла зі сходів, прямуючи до обідньої зали.

— Ой, вибач, Шайно, — сказала вона захекано. — Просто я дуже зголодніла.

— А Ейрін…

— Прокинулась, і вже давненько. Я й для неї замовлю сніданок.

— З нею зараз Етне?

— Ні.