Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

дійсно хотіла подарувати йому що-небудь на згадку. Адже перед нею стояв звіролов, який сам убив тигра й кенгуру! Жодна з її подруг не могла похвалитися таким знайомством. О, якби він захотів листуватися з нею…

Схвильована цією надією, Саллі сіла на ліжку й сказала рішучим тоном:

— Томмі, негайно скажи, що ти хотів би отримати від мене в подарунок?!

Томек нишком зітхнув. Він неймовірно шкодував, що в Австралії не буває, приміром, землетрусів. Якби будинок у цю хвилину захитався від землетрусу, Саллі й усі інші напевно забули б про подарунок. Проте будинок не мав наміру хитатися, а вперта Саллі вдивлялась у Томека блискучими від хвилювання очима.

Нараз щось вологе торкнулося Томекової долоні. Він відмахнувся, але в ту ж мить у голові йому сяйнула думка. Він глянув униз, щоб пересвідчитися. Так, поруч із ним стояв Динго й дивився на нього, помахуючи хвостом.

— Саллі, ти справді хочеш мені щось подарувати на згадку? — запитав Томек, забуваючи про присутніх у кімнаті.

— Звичайно, Томмі! І я чекаю твоєї відповіді, — підтвердила Саллі.

— І… ти справді не будеш потім шкодувати? — усе ще намагався впевнитися Томек.

Саллі голосно засміялась і заплескала від радості в долоні.

— Ох, Томмі, Томмі! Ти дуже подібний до мого любого татка, який завжди гадає, що мама не знає, чого він хоче.

Збентежений словами дочки, Аллан кашлянув, і всі присутні вибухнули сміхом. Зовсім збитий із пантелику Томек почав був потроху задкувати до дверей, але Саллі вигукнула:

— Томмі! Можеш більше нічого не говорити! Слово честі, ніколи не пошкодую й… бери його собі на згадку від мене. Він твій!

— Хто це мій? — прошепотів, застуканий зненацька, Томек.

— Динго! Адже ти його хотів у мене попрохати, — відповіла Саллі, тамуючи посмішку.

— Це правда, я дійсно хотів, але як ти про це дізналася? — запитав Томек, радий такому поворотові справи.

— Це тільки хлопці такі нездогадливі. Будь-яка дівчинка, подивившись на тебе, відразу здогадалася б, про що ти думаєш! — захоплено вигукнула Саллі.

— Щиро тобі дякую, Саллі, — поважно сказав Томек, хоча не був захоплений її оцінкою хлопців. — Дівчаткам завжди здається, що вони все краще знають. У цьому відношенні Ірка подібна до тебе.

— Хто така ця Ірка? — швидко запитала Саллі.

— Це моя двоюрідна сестра з Варшави, — пояснив Томек.

— Підійди-но ближче. Ти повинен мені все про неї розповісти, — попросила Саллі. — А крім того, мені цікаво, як ти вбив тигра.

Настрій у Томека відразу поліпшився. Тепер буде видно, хто з них важливіший. Тримаючи Динго за ошийник, він підійшов до Саллі. Прив’язав собаку до ніжки стільця мотузкою, яку дістав із кишені, й сів біля ліжка дівчинки.

— Про що розповідати спочатку: про Ірку чи про тигра? — звернувся він до Саллі.

Саллі справді була розумною дівчинкою. Вона легко читала в Томекових очах найпотаємніші думки, тому, не вагаючись ні хвилинки, відповіла:

— Спочатку я хотіла б почути про тигра.

Томек відкашлявся й почав розповідати:

— У порту Коломбо на Цейлоні ми повантажили на корабель…

— Залишимо їх тепер самих, — запропонувала господиня дому. — Вони, звичайно, не нудьгуватимуть. Прошу всіх на обід. Для Томека й Саллі принесу обід сюди.

— Жінки завжди знають, про що думають чоловіки, — додав її чоловік, імітуючи голос Саллі. — Дружина здогадалась, що ми голодні. Прошу всіх до столу.

Томек якнайдетальніше розповів Саллі про пригоду з тигром. Потім став розповідати про Варшаву, про Ірку, про своїх двоюрідних братів і закінчив спогадами про смішні витівки з товаришами в школі.

Саллі слухала з великою цікавістю, розпитувала подробиці. Зрештою заявила, що відразу після канікул підкине хруща нелюбій і зарозумілій подрузі.

— Незабаром тато відвезе мене в Баттерс до приватної школи пані Вілсон, — мовила Саллі. — Уявляю собі, як мої подруги заздритимуть мені, коли я покажу їм твоє фото на слоні. Адже жодна з них іще не бачила справжнього звіролова.

— Якщо ти справді любиш такі фотографії, то я попрошу тата, щоб вія мене сфотографував з іншими тваринами, і я вишлю їх тобі з листом, — запропонував Томек, якому полестило признання Саллі.

— Томмі, ти можеш пообіцяти, що писатимеш мені листи? — допитувалася Саллі, зрадівши його пропозиції.

— Я навіть буду зобов’язаний писати тобі, бо гадаю, тебе напевно цікавитиме, що відбувається з Динго.

— О, так, так! Мені це буде дуже цікаво! Ти знаєш, Томмі, я дуже рада, що подарувала тобі Динго. Мушу тобі признатися, що це я сьогодні наказала Динго піти до тебе в табір. Я боялася, що ти забудеш до нас приїхати. А я так хотіла віддячити тобі!

— Це неможливо, щоб собака зрозумів твій наказ. Дивно, бо він справді прийшов до мене.

— Не кажи так про Динго, — обурилася Саллі. — Він геть усе розуміє, що йому говорять. Я йому зараз скажу, що він повинен стати твоїм вірним другом.

Саллі звернулася до собаки з довгою промовою; Томек тим часом роздумував про дивний збіг обставин. Адже ворожбит із Порт-Саїда передбачив, що він знайде друга, який ніколи не вимовить жодного слова. Невже він мав на думці Динго? Томек відразу поділився своїм здогадом із Саллі. Дівчинка уважно його вислухала, а коли він закінчив розповідь, сказала:

— Пані Вілсон часто ворожить собі на картах. Вона нам казала, що карти іноді говорять правду, якщо людина сама трохи допомагає своїй долі.

— Не розумію, як можна допомогти здійсненню ворожби, — із сумнівом сказав Томек.

— Робиться це дуже просто. Треба так робити, щоб передбачення збувалися, — пояснила Саллі. — Якщо тобі хтось наворожить, що ти отримаєш у школі двійку, то досить не вивчити уроку — й передбачення здійсниться.

— Це справді дуже простий спосіб, — усміхнувся Томек.

— Шкода тільки, що ти не зможеш випробувати цей спосіб. Адже такий звіролов, як ти,