Читати книгу - "Малий апокаліпсис"

тільки благословляє.

— Прощай, Надіє. Якщо не після мене, то після кого-небудь наступного поета, робітника чи студента прийде раптова свобода, як несподіваний початок літа.

— Я кохала тебе все життя.

— І я тебе, мила, кохатиму так довго, скільки зможу.

Осяяння сяйвом. Так, бачу, пригадую вчорашню ніч. Несподівана ясність на порозі осінньої або літньої ночі. Раптова, всеохопна упевненість, що це ми, люди, ця ріка біологічної матерії, що плине з нікуди в нікуди, це ми створили Бога. Не за сім днів, а протягом століть льодовиків і тропіків, століть континентів, що народжувалися, й морів, що пересихали, століть розростання мозкових півкуль і відмирання зябрів, століть добрих і лихих, епох досліджених і досі вкритих таємницею, протягом усієї нашої людської вічності, ми з муками і болем, у поті чола свого, створили нашого Бога, Бога добра і милосердя, аби захистив нас від усесвітнього зла, зла космічного або принаймні від отого блакитного неба, що мече в нас блискавицями. Аби захистив нас від нас.

Бог існує. Бог, виліплений з наших електромагнітних хвиль або з якихось інших — породжених нашим стражданням, нашим розпачем, нашим гнівом. Бог, що протистоїть іншим богам.

Бог наш набирає сили, охоплює якнайдальші галактики, врешті колись він запанує над Всесвітом, нашим Всесвітом, бо нам нічого невідомо про інші всесвіти, і зробить нас обраним родом землі обітованої. Бог милосердя. Бог людей.

Я починаю поволі йти до того кам’яного підвищення, яке вінчає невисокі сходи. Ноги робляться важкими, і голова тяжіє до землі, з якої колись я виник і в яку мушу добровільно повернутися. Люди, додайте мені сили. Люди, додайте сили кожному на світі, хто зараз, о цій порі, йде разом зі мною на самоспалення.

Люди, додайте сили. Люди…

«Я ПИСАВ БЕЗ БУДЬ-ЯКИХ ОГЛЯДОК НА ЦЕНЗУРУ»
Інтерв’ю з Тадеушем Конвіцьким

Коли б не звичка багато курити, шістдесятип’ятилітній Тадеуш Конвіцький цілком скидався на старого спортсмена з вольовим обличчям, короткою стрижкою, хрипкуватим голосом. Словом, хемінгуеївський тип. Ми зустрілися з ним в артистичному кафе у Варшаві і провели за кавою більше години. Відповідав пан Тадеуш неквапно, з поблажливістю й легким усміхом старого мудреця. Коли мені бракувало того чи того польського слова, Тадеуш Конвіцький великодушно кивав: «Говоріть по-українськи, я розумію». Отже…

— Пане Тадеуше, ви, певно, не здивуєтесь звісткою, що ваш роман «Малий апокаліпсис» готується до друку українською мовою у журналі «Всесвіт» — прецінь, цей твір перекладено вже багатьма європейськими мовами, а в Польщі, наскільки я знаю, він став бестселером від самого початку — тобто від часу його першої, «самвидавної» публікації у підпільному видавництві «Нова». Цікаво, як ви самі, написавши чимало інших романів і кіносценаріїв, зокрема для Анджея Вайди, сприймаєте цю виняткову славу «Малого апокаліпсису»? Тобто, чи вважаєте й самі цю книжку не лише найголоснішою, а й найвдалішою у своєму доробку?

— Щиро кажучи, я належу до так званих «сором’язливих» авторів, котрі ніколи не перечитують своїх книжок і не вельми роздумують над їх долею. Отож мені важко їх вишикувати у якомусь іншому порядку, крім хронологічного.

Що ж стосується саме «Малого апокаліпсису», то його успіх, безумовно, пов’язаний із часом написання й появи твору чи, краще навіть сказати, із вторгненням цього твору у певен час, взаємодію з ним.

Була то друга половина 70-х років, вершина гереківського правління, коли в цілому «соціалістичному таборі» і, зокрема, у Польщі відчутно проявились процеси так званої «совєтизації» — подальше розширення «керівної ролі партії», перекроювання конституції, а головне — виразні ознаки політичної й економічної кризи на тлі бутафорських досягнень «розвинутого соціалізму».

Нестерпність ситуації спонукала нас і раніше підписувати всілякі відозви, звернення до уряду, протести — якийсь вплив вони, думаю, все-таки мали; у цьому контексті й «Малий апокаліпсис» був спробою прямого, безпосереднього втручання в події. Книжка побачила світ як на Заході, так і в польському самвидаві, і отримала справді чималий розголос, очевидно, з огляду саме на її актуальність.

Так що ставлення моє до цієї книжки дещо подвійне: з одного боку, мене тішить її читацький успіх, її суспільний вплив, зрештою, а з іншого-непокоїть позалітературний характер цього успіху: час минає, ситуація змінюється і книжка з «пророчої» стає радше «історичною».

— А скажіть, будь ласка: пишучи «Малий апокаліпсис», ви мали хоч якусь надію на його публікацію, чи свідомо творили цей роман для самвидаву?

— Ні, звичайно, жодних надій на офіційне видання цього роману у Польщі я не мав. Перед тим подібна доля спіткала інший мій твір — «Комплекс польський», де занадто актуальними виявились екскурси не у майбутнє (як у «Малому апокаліпсисі»), а у минуле. Щоправда, той роман я таки мав надію надрукувати: як автор лояльний я навіть заніс рукопис до офіційного видавництва, звідки його мені, зрозуміло, повернули.

— Коли це, пробачте, трапилось?

— На межі 1976–1977 років. Отож новий твір я писав уже без будь-яких оглядок на цензуру; це сьогодні він може сприйматися як сатира, пародія, така собі футурологічна притча чи, як то кажуть, «антиутопія». Тоді — з офіційного погляду — це була не просто крамола, а, сказати б, блюзнірство, осквернення всіх святинь і повалення найголовніших ідолів.

— І вас, члена офіційної Спілки письменників, не переслідували за цей твір?

— Знаєте, все-таки в Польщі репресії не були такими жорстокими і брутальними, як у Радянському Союзі й особливо на Україні. Уряд, звичайно, реагував на письменницьку нелояльність: забороняв книжки, не друкував, викреслював прізвища, не давав закордонних паспортів, а тих, хто безпосередньо займався політикою, навіть арештовував. Але таких писак, як я, вони все-таки не чіпали, тобто обмежувались лише всілякими дрібними капостями.

Щоправда, за «Малий апокаліпсис» я міг мати