Читати книгу - "Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Важко повірити, що такою образною мовою, таким піднесеним тоном написана наукова монографія… За порадою академіка Деркача я у вільний від роботи час знайомився з деякими працями радянського авіаконструктора Роберто ді Бартіні. Дивовижна річ! Цей нащадок аристократичного роду, котрий прибув у Радянську Росію на початку двадцятих років, аби «докласти всіх сил до того, щоб червоні літаки літали швидше від чорних», був чудовим оповідачем навіть у спеціальних роботах:
«Мертва матерія ожила й мислить. У моїй свідомості відбувається таїнство: матерія здивовано розглядає саму себе в моїй особі. В цьому акті самосвідомості неможливо простежити межу між об’єктом і суб’єктом ні в часі, ні в просторі. Мені думається, що тому неможливо дати роздільне розуміння суті речей і суті їх пізнання. Фундаментальний розв’язок повинен бути єдиним і загальним…»
Єдиним і загальним… І тут мене несподівано осяяло: інформація — ось що єднає всі процеси на різних рівнях структурної організації матерії, від мікро— до мегасвіту. Так-так, саме інформація…
Одразу ж кажу собі: «Зачекай-но, не поспішай… А що ти розумієш під цим надто розпливчастим поняттям?»
Справді. Насамперед слід чітко розібратися у змісті понять, щоб потім ніхто не закинув: мовляв, Дяченко маскує власну некомпетентність загальними фразами.
Отже, на сьогодні інформація — це основне поняття кібернетики, яке в останні десятиліття почало активно використовуватись іншими науками, вторглося і в наш побут. Але, як не парадоксально, вичерпного визначення інформації досі немає. В ряді конкретних випадків під нею розуміють приріст знань… Більш образно — це своєрідна нитка Аріадни, яка допомогла міфічному Тезею вибратися з лабіринту Мінотавра. Однак це не речовина, не сила і не енергія. І в усякому разі не дух святий. Невідомо, в яких формах вона існує…
Втім, спробуємо дещо прикинути. Складні конструкції атомів породили полімери, затим білки, перші клітини — основу основ усього живого. Принаймні для сьогоднішньої науки це є фактом. Чекай-но! Але ж усе це не що інше, як закодований у тілі рух! Інформація — закодований у тілі рух, порядок якого залежить від змісту отримуваного повідомлення, бо інакше світ нагадував би хаотичний броунівський рух частинок…
Мені пригадався урок біології в школі, коли вчителька демонструвала відомий дослід: кожного разу, коли жабу подразнювали електричним струмом, кислотою чи температурою, вона дриґала лапкою. А це означає, що в нервових тканинах закодований саме цей рух на подібні подразнення. Я раптом упіймав себе на тому, що думаю про нашого скарабея, про цей кристал-мутант, котрий, очевидно, володів лише йому притаманною особливою формою руху — інформацією, для відтворення якої слід подати відповідну команду. Випадково це нам вдалося…
Що ж, здається, теплішає… Метод моїх міркувань, якби я виголошував їх уголос, сторонній слухач, напевно, назвав би методом послідовних наближень. Гаразд, міркуймо далі.
Наша планета теж розвивалася шляхом накопичення інформації: з простих форм руху народжувалися складніші, молекули зв’язувались у кристали, а нова інформація породжувала новий кристал. Точнісінько як у досліді з сильно концентрованим розчином солі у воді, що починає кристалізуватись у тому місці, де знаходиться кристалик солі. Цей кристал-затравка мовби передає навколишньому середовищу інформацію про свою структуру, в результаті чого народжується новий кристал…
У моєму мозку немовби спалахнуло червоне світло — сигнал зупинитися, обдумати краще цей момент. Земля-кристал… Чи така вже випадкова форма кристала-додекаедра, про існування якого нам стало відомо завдяки щоденникам Сошенка? Чи не міг цей уламок Чінтамані прибрати форму одного з вузлів енергетичного каркаса Всесвіту, так би мовити, цілком свідомо? Стати своєрідним сигналом нам, землянам, одночасно являючи собою скристалізовану інформацію про одну з планет Сонячної системи, інформацію для когось…
Мимоволі ловлю себе на тому, що намагаюся змоделювати з цього приводу можливе висловлювання такого собі опонента-недоброзичливця: «Хіба можна зберігати інформацію у фізичному тілі?..» Звичайно, можна! Комірки пам’яті комп’ютерів, як відомо, виготовляються з кристалів — фізичних тіл. У комп’ютері носієм пам’яті є саме кристал, а не жива клітина…
Знову кажу собі: «Чекай-но! Не спіши… Думай…» Але це не так просто. Я раптом відчув, що свідомість моя починає панікувати. Якась аберація думок…
А якщо й справді той кристал-додекаедр є своєрідним комп’ютером, таким же, як і скарабей, у якому нам випадково (чи все-таки закономірно?) вдалося розшифрувати окрему систему закодованих два з половиною тисячоліття тому рухів-інформацій?
І тут мені згадалося припущення відомого фантаста Артура Кларка про те, що настане такий час, коли людство навчиться реєструвати рух кожного атома, відтак спостерігати минуле і на основі отримуваної інформації зможе відтворити окремі епізоди історії, окремих людей. Феномен Демокріта, з яким ми зіткнулися в лабораторії, схоже, дає поки що непрямий доказ того, що письменник має рацію… Елементарні частинки, котрі вивчають фізики, безперечно володіють якимось кодом, передають одна одній рух, а значить — інформацію. Бо справді: одні і ті ж взаємодії народжують одну і ту ж частинку (так при співударі нуклонів обов’язково утвориться пі-мезон). Тобто кожного разу дешифрується характер зіткнення нуклонів, результатом чого є частинка пі-мезон. Далі. Інформація притаманна клітині і газетним рядкам, складному руху електромагнітного поля, що через моря й океани несе людям не лише сухі повідомлення й факти, але й емоції…
Втім, повернімось до кристалів. А якщо й справді глянути на Всесвіт як на гігантську кристалічну структуру, як на безмежний Зоряний Кристал, що володіє невичерпною інформацією? Елементами цієї архіскладної системи є Земля, Сонце, інші планети, зірки, що утворюють галактики й метагалактики. Ми, люди, також елементи цього Зоряного Кристала, тільки на іншому рівні організації матерії… Наповнений вічним рухом Всесвіт, цей дивовижний Зоряний Кристал… Там, у чорному безгомінні космосу, рухаються галактики, гігантські клуби зоряної матерії, народжуються і вмирають світи. Все перебуває у вічному русі… Пульсує Зоряний Кристал, у якому Єдиному Закону Природи підкоряються і рух молекул, і рух метагалактик.
В моєму внутрішньому стані відбувся якийсь злам. Свого часу геніальний Моцарт
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук», після закриття браузера.
