Читати книгу - "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук"

- Порятуй його, драконице-мати! – почула Софійка поряд Агафчин голос.

- Що сталося? – спитала Софійка. – сідаючи на ліжку.

- Ні, ти бачила? Ти бачила його? Що він виробляє, шаленець! Ще розіб'ється ненароком, – Агафка сиділа на підвіконні й показувала кудись в небо. Софійка підійшла ближче, заглянула в шибку й завмерла.

В небі літав дракон Аріан. Він був прекрасний! Велике міцне тіло синього дракона вигиналося в польоті, в’юнилося, крутилося штопором і робило мертві петлі одна за одною. Дракон літав то нестримною блискавкою, то повільно планував на повітряних потоках, споквола помахуючи широкими крилами. Він то крутився навколо своєї осі, то шугав як метелик, махаючи крилами дрібно-дрібно. Піднімався в небо, стаючи ледь помітною цяткою, а потім падав аж до землі, черкаючи крилом сніг.

- Леонтина каже, цей політ - це танець кохання, - зачаровано сказала Агафка. – Коли дракони закохуються, вони не можуть стримати в собі наплив величезної магічної енергії й сили. Тому вони відправляються в політ, щоб показати й віддати свої емоції небу. Як романтично, Софійко! Оце кохання!

- Так, дуже романтично, - підтвердила Софійка, не відриваючи погляду від Аріана, який виконував у небі такі викрутаси, що вона й лякалася за нього, і боялася, і захоплювалася красою цього танцю-польоту.

- От же ж пощастило Віринеї! – заздрісно сказала Агафка, зиркнувши скоса на Софійку. – Такий танець для неї! Таке кохання!

Софійку наче хто вдарив. Вона дивилася на політ Аріана і тамувала в собі біль та сльози.

- Так, пощастило, - сказала вона тихо.

А в небі все танцював і танцював закоханий дракон.