Читати книгу - "Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі"

Розділ 40

Син поводиться неприпустимо, але його можна зрозуміти. А ось чого хоче Настя? Тільки розлучилася з Льошею і вже лізе на Стаса. Невже настільки однаково? Глянув на дівчину, що мовчки змахнулп сльози, що побігли.

Настя задумливо дивилася на двері.

- А колись він буде так само різкий з Катериною. Якщо тільки вона не втече раніше...

Не дивлячись у бік глави сімейства, Настасія пройшла повз з похмурою рішучістю приреченого.

Чоловік насупився, дивлячись їй услід. Приєднався до дружини, яка так і залишилася у вітальні на дивані.

- Що думаєш, Аннушко? - ласкаво обіймаючи кохану, спитав він.

- Може, наробили лиха ми? - Запитала жінка, з надією глянувши на чоловіка.

- Може і так. Але Настя правильну річ зараз сказала. Різкий він, Стас наш. Зламає Катерину. Принаймні зараз...

Анастасія, що збігла вниз сходами, квапливо попрямувала до них, перервавши роздуми своєю появою.

- Дякую, що прихистили. Час і честь знати, - зі стриманою вдячністю сказала вона, старанно ховаючи особисті переживання.

- Настя, куди проти ночі? - захвилювалася Ганна Леопольдівна.

- Друзі до себе покликали, - ухильно відповіла дівчина, попрощалася і попрямувала до виходу.

Батьки гірко зітхнули, але зупиняти не стали. Не одружаться ж вони самі на ній. Та й не така чиста Настасія, щоб сватати єдиному обожнюваному синові.

З кімнати Стаса до пізньої ночі не долинало жодного звуку. Поки близько трьох годин не пролунав дзвінок мобільного телефону.

Чоловік сонно заморгав, здивовано дивлячись на дисплей, де висвітлився незнайомий номер. Він так і не лягав спати. Пив, курив, як у юності, відчинивши вікно, поки не стало зовсім холодно. Думав.

Катерина ніяк не давалася взнаки. Чому вона так швидко та легко здалася? Він їй зовсім не потрібен?

Знову глянув на телефон. Хто може дзвонити посеред ночі?

- Стас Боков. Слухаю.

- Доброї ночі, - відповів втомлений чоловічий голос. - Я – фельдшер "швидкої допомоги".

- Що з Катериною? - сонливість миттю злетіла, скочив на ноги, шукаючи поглядом кинутий кудись піджак.

Співрозмовник усміхнувся.

- Дівчину звуть Анастасія. І ваш номер, мабуть, помилково внесений до неї до списку обраних.

Стасу стало ніяково.

- Це колишня дівчина мого друга, - не хотілося переказувати всі події, але не відреагувати на іронію в голосі медика не зміг. - Не з моєї вини колишня. Що з нею?

– Вона потрапила в аварію. Була нетверезою. Але вина у аварії не її. Винуватець загинув, вона вижила. Ми веземо її до міської лікарні. Можливо, доведеться оперувати, – чоловік на секунду замовк. - Мабуть, зараз не так важливо, чия саме вона колишня дівчина. Бо пацієнтка опиниться у лікарні зовсім одна. Приходячи до тями, вона називала тільки ваше ім'я і повідомила, що рідні в неї немає.

Стас придушив стомлене зітхання, визнаючи правоту. Уточнив адресу лікарні та ввічливо попрощався.

Сідаючи у свій автомобіль і заводячи двигун, несподівано для себе зрозумів, що їде він однозначно не до Насті. З трохи винною усмішкою, адресованою самому собі, набрав номер друга і переказав йому свою розмову з фельдшером.

- Пробач мені, друже, - раптом промовив він. - Я ж бачу, як ти до Насті ставишся. Навіть якщо я бачу її інакше, моя думка не важлива в такій ситуації.

- Що сталося, Стасе? – насторожився Олексій.

- Життя зробило сюрприз і гарний урок, - задумливо відповів Боков. - Напевно, ти маєш знати, що Настя поїхала з дому моїх батьків, коли потрапила до цієї аварії. Ми з Катериною були в Європі. Я зробив їй пропозицію...

- Звучиш не радісно... Відмовила?

– Погодилася. Батьки виявилися проти. А тут ще Настя плутається під ногами, — сердито буркнув Стас, навмисне упустивши неприємний інцидент у своїй кімнаті. - Вона моїм батькам сказала, що їй нема де жити. Ті й прихистили... І я ось подумав зараз, а найкраща у світі Катя тільки для мене, батькам вона не до душі. І тому вони знищують мою можливість стати щасливим. Може, і я так...

Олексій не поспішав із відповіддю.

- Все буде як має бути. Навіть якщо буде інакше, - нарешті сумно промовив друг. - Ти до Каті?

- Так. Хочу спробувати поговорити із нею.

Друзі попрощалися. Стас втомлено відкинувся на спинку сидіння водія, заплющив очі, потер перенісся. Уперто стукнув по керму відкритою долонею. Стрепенувся, почувши характерний хрускіт гравію на доріжці перед будинком. Зирнув у бічне скло і здивовано насупився. Втомленою ходою до нього прямував батько.

Чоловік впевнено відчинив дверцята, завантаживши своє сонне тіло на пасажирське сидіння.

- Їдеш, сину? - просто спитав він, навіть не дивлячись на Стаса, без натяку на докір.

- Хотів, - втрачено відповів молодик, дивлячись на батька.

- Мати засмутиться. Але вирішувати не нам, звісно.

- Настя в аварію потрапила, - навіщось сказав Стас.

- Але ж ти не до неї зібрався.

– Ні.

Обидва трохи помовчали.

- Ви ж не через гроші проти? - тихо уточнив Стас, напружено вдивляючись у профіль батька.

Батько обернувся до нього обличчям.

- Давай без образ, сину. У тебе немає грошей, так само як у неї. Судити дівчинку за досягненнями батьків...

– Її батьки давно загинули, – перебив Стас.

– Тим більше, – кивнув чоловік. - Справа не в грошах. І навіть не в самій Катерині. Вона – дуже мила дівчина. Справа в тобі самому, Стасе.

- Про що ти? – здивувався син.

- Ти рвучкий і азартний. Що якщо нарешті домігшись мети, так чи інакше, втратиш інтерес до вже здобутого?

Стас по-новому глянув на батька. Постарілий чоловік навпроти все своє життя прожив з однією коханою та неповторною для нього жінкою – матір'ю Стаса. Ці двоє незмінно залишалися зразковими для сина. Але вони начебто просто текли у напрямі, заданому рікою життя. Ні, йому не здавалося, що їхнє життя було легшим і простішим. Але у їхніх стосунках не було вогню. Чи був, але колись давним-давно?

І батько - не перша людина, яка заговорила з ним у такому ключі. До цього таксист. Потім ювелір у Німеччині, який довго розмірковував про те, що в камінні помилитися складніше, ніж у справжніх почуттях до тих, кому їх дарують.

- Тату? А за що ти маму покохав? Як ти зрозумів, що це кохання?

Чоловік уважно глянув синові у вічі, намагаючись передати думки та почуття без слів.

- У мене немає відповідей, сину. Як і універсального рецепта. А якщо я вдумуватимусь, за що та чому, то як стонога, яку запитали про принцип її пересування, тут же перестану ходити. Я просто завжди її любив. Так, на жаль, так не у всіх буває. І це не означає, що потім все гладко всередині сім'ї. Будь-яке буває, - ухильно промовив він, зводячи погляд на секунду. - Тільки ти сам маєш вирішити для себе, що для тебе справжнє. А чи будеш ти з нею щасливий, якщо трапиться тобі збанкрутувати?

– Вона не продається. Перевірено, – посміхнувся Стас.

- Вона ні. Але ти звик купувати. Коли дід Льошки розорився, він дуже тяжко переживав це. Сильно змінився характер, погляд на світ і життя в принципі... Перш ніж вивчити, що собою представляє Катя, розберися з тим, що всередині в тебе. Тому що всяко буває, звичайно, але в ідеалі шлюб – це один раз і на все життя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍