Читати книгу - "Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі"

Розділ 41

Олексій просидів у коридорі лікарні до десятої ранку. За цей час він передумав усі можливі варіанти подальшого розвитку подій. Якщо Стасу не вдасться вирішити самостійно питання, він міг би поговорити з його батьками. Адже саме Льоші завжди довіряли наглядати за шалопаєм-Стасом, поки вони були зовсім хлопцями, потім в університеті. Старші вірили йому, чули його.

Але чи має він право втручатися зараз? Адже в нових реаліях його турбує доля не тільки друга, а й двоюрідної сестри Каті, яка звалилася на нього раптово. А він чудово знав, наскільки не подарунком може бути його товариш.

З іншого боку, залишитися стороннім спостерігачем - отже, дати іншим, нехай навіть найближчим, руйнувати щастя дорогих йому людей.

- Господи, твоє почуття гумору дуже своєрідне. Чи можна підказку залу для наступного ходу? - хмикнув Льоша, який перейняв звичку звертатися до Бога вголос в особливо складних поворотах долі від своєї бабки - жінки різкої та досить релігійної.

- Ви – Олексій? - звернулася до нього скромна молоденька медсестра.

- Правильно, - сухо кивнув чоловік, підводячись із лікарняної лави в коридорі відділення.

Він уже приготувався дати відсіч черговій мисливиці за гаманцем, але дівчина дивилася байдуже і спокійно. Олексій зацікавлено оглянув її ще раз. Миловидна, приваблива. Втомлена. Цікаво, чи вона тільки заступила на зміну, чи вже закінчує її?

- Я – не лялька на полиці, не треба прицінюватися, – огризнулася медсестричка, нічим більше не висловлюючи агресії.

Діловито сунула руки в кишені уніформи – бірюзові штани та строга блуза на ґудзик.

Льошка посміхнувся.

- Вибачте, будь ласка, - покаявся чоловік. - Я просто звик, що оцінюють і полюють саме на мене. Точніше, на мої гроші...

Дівчина зрозуміло хмикнула.

- Тоді вам пощастило. Я якраз уникаю мажорів.

Самсонов болісно скривився, отримавши чергову словесну відсіч.

– Тим більше мажорів, чиї дівчата лежать у моєму відділенні.

Отож воно що! Олексій засяяв. Серце зробило дивний кульбіт і раптом зависло в повітрі.

- Дівчина в палаті вже давно колишня, - просто констатував він.

- Але ж ви приїхали.

- Але ж людина я не колишня, - знизав він плечима.

На це медсестра нічого не відповіла. Тільки підозріло примружилась і жестом попросила йти за нею. Біля дверей у палату вона зупинилася, уважно подивилася йому в очі, ніби зазирнувши в душу, стримано кивнула і пішла, не озираючись.

Олексій насупився. Мабуть, треба відвідати Настю ще раз. Через пару днів. Коли там у неї нова зміна?

- Привіт, - спокійно привітався чоловік, заходячи до палати з дозволеними лікарем гостинцями.

Сів на стілець біля її ліжка. Умови не люкс, але одномісна палата, як і оплатив. Вже добре для звичайної міської лікарні.

Що їй ще сказати? Задумливо глянув на дівчину перед собою. Обличчя припухло, губа розбита, рука в гіпсі. Прикрита лікарняним простирадлом, під яким, мабуть, гола.

Він чудово розумів, що Стас вирішив його не поранити і розповів далеко не всі подробиці минулого вечора та поведінки Анастасії. Тільки він схибив. У їхній парі берегти більше нічого.

Він байдуже глянув на пацієнтку, в душі нічого не ворухнулось. Навіть жалість. Топити печалі в алкоголі – дрібно. Сідати потім за кермо - безглуздо і навіть підло щодо решти учасників дорожнього руху. Самою нариватися на ДТП – як мінімум, безглуздо. Якщо твоє життя нічого не варте для тебе, то у що його оцінять інші?

- Дякую, що прийшов, - прокинулась Настя.

Старанно прочистила горло, прокашлявшись. Скривилася від болю в голові. З куточків очей скотилося кілька сльозинок.

- Настя ... Давай я тобі допоможу вибратися з цього стану. Почнеш спочатку.

Дівчина придивилася до чоловіка навпроти. Привабливі в ньому не тільки гроші. Але аж надто жалісливий він! Нудно від його правильності чомусь. Настасія гірко посміхнулася.

- Думаєш, я живу неправильно?

- Не мені судити, - знизав він плечима. - Але гадаю, що не щасливо.

Повисла задумлива пауза.

Олексій нахилився і підняв валізу, яку дівчина помітила тільки зараз.

- У кейсі мільйон. Той самий, який став предметом суперечки.

Настя відкрила рота, щоб заперечити, але він не дав себе перебити.

- Все вірно. Предмет суперечки – саме мільйон, а ніяк не жива людина.

- Як не повертай куб, він все одно куб, - пирхнула Настя, несподівано залишившись байдужою до грошей.

- Я віддам його тобі, ти зможеш розпочати зовсім інше життя. Дізнатися про себе справжню, коли не потрібно постійно виживати...

– Я і є справжня. Така яка є. Льоша, не марнуй час. Я рада тебе була бачити. І за гостинці дякую. Але в мене не так багато сил, щоб говорити про життя. Адже Стас не приїде?

Льоша заперечливо похитав головою.

- Не дивися на мене так. Так, я не свята. Але я люблю його...

Чоловік тяжко зітхнув. Новиною ці слова не виявились, але з його особистим уявленням про кохання мали мало спільного.

- Мені тут спала одна думка, - жваво промовив він. - Що коли я дам тобі цей же мільйон, але щоб ти відмовилася від Стаса і поїхала? Якщо хочеш, можу навіть пообіцяти довічне утримання.

- Ти мене не почув, Льоша. Я люблю Стаса.

Олексій здивовано підняв брови.

- Справді? – недовірливо перепитав чоловік.

Настя, яку він знав, нізащо не відмовилася б від таких грошей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍