Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Розумно… — кивнув де ла Бусенор. — Вважай, домовились. Зараз присягу на вірність не даватиму, сказані напідпитку слова малого варті. А завтра зранку, якщо не передумаєш, піду з вами. І справді, засидівся. Тільки ще одне прохання.
— Я слухаю.
— Чи не міг би ти позичити мене п'ятсот талерів? Бачив я у тутешнього ювеліра гарний перстень. Хочу вислати його своїй панночці. Може, передумає та повернеться? Як гадаєш?
Що я гадав, закоханому ветерану краще не знати. Бо це не лікується… Тож я лише покивав, подумав… та й виклав перед іспанцем гаманець. Зрештою, хто я такий, щоб засуджувати чи повчати? З власними проблемами розібратися б. І краще вчасно.
Мабуть, щось таке було написано на моєму обличчі, бо молода міщанка, коли я підійшов до її столу, заговорила першою.
— Якщо шукаєш ворожку, пане, то ти вгадав, але не вчасно. Я гадаю лише на молодий місяць.
— А я думав, що гадати краще в повний...
— Можеш і далі так думати, — зневажливо пирхнула та. — Шкоди від цього нікому не буде. А я — справжня ворожка, і вміння це у моїй родині передається від бабусі до онуки з давніх-давен.
— Це серйозно. А звати тебе як, ворожко?
— Оксаною. І нема чого зуби сушити. До речі, якщо заболять – звертайся, замовлю. Можу приворотне зілля приготувати. Втім, тобі без потреби, якщо з таким гаремом мандруєш. А ось успіх у бою ніколи воїну не завадить. Так і бути, приходь через тиждень.
— Знати б ще, де я через сім днів опинюся… — усміхнувся у відповідь. — У мене інша пропозиція. Приставай до загону. А як новий місяць зійде, так ми до ворожби і повернемось. Ну що? Добре вигадав? Погоджуйся. Я хоч і не ворожбит, але теж дечого вмію і думаю: не від доброго життя така молода і гарна дівчина на самоті ніч на заїжджому дворі коротає.
— Твоя правда… — спохмурніла обличчям Оксана. — Я родом із Полтави. Сама на господарстві залишилася. Бабця вже років п'ять як померла. Сватався до мене Микола-коваль. А його, як на зло, попівська дочка покохала. І почала вона, як могла, змову нашу руйнувати, щоб судженого собі забрати. Нічим, змія підколодна, не гребувала. Навіть батька свого на підлість вмовила. На наше нещастя, в околиці падіж худоби стався. От панотець мене в чаклунстві і звинуватив. Того ж вечора хату дьогтем обмазали і спалили. На щастя, знайшлися добрі люди, вчасно попередили — і я встигла втекти.
— Сумна історія… — покивав я співчутливо. — Ну, не журись. Усе перемелеться. Підсідай до нас, та знайомся з новими товаришами. Кажу одразу — неволити не стану. Можеш піти будь-якого дня, коли забажаєш. Домовились?
— Дякую. Моє уміння забороняє вбивство... Але в усьому іншому буду тобі корисна, як ніхто інший. Про хвороби, прокляття та усе таке можете забути. Ще й удачу призову.
От і славно. А тепер вечеряти та спати. Оглядини військам і новопридбаним попутникам влаштую завтра. Але, навіть, не дивлячись на їхні характеристики, можу сперечатися на що завгодно, що ні ворожка, ні закоханий ветеран у загоні зайвими не будуть.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 1, Олег Говда», після закриття браузера.