Читати книгу - "В обіймах ночі, Рина Мир"

– Ага.

– Тіме, та ти просто ходиш по лезу ножа. Якщо він дізнається…

– Знаю, Сань, що буде, знаю. Він зненавидить свою дочку, а мене посадить за грати, не зволікаючи.

– Жах. Не перспективна ситуація.

– Сань, а ти не знаєш, о котрій годині вбили Джо?

– Не знаю точно, але приблизно десь після третьої години ночі.

– Отже, це відбулося саме в той час, коли я вже їхав до Стасі.

– Гадаєш, зможеш відхреститися від звинувачень?

– Не знаю. Але якщо мене вже шукають, отже, мають на мене вагомі докази.

– Дідько! – вилаявся друг. – Співчуваю.

Мій телефон завібрував, сповіщаючи про нове повідомлення. Варто вже вимкнути його, бо навіть по номеру телефона можуть віднайти мене.

Стася: Любий, як ти? Як справи?

Вона хвилюється, а я нічим не можу її заспокоїти.

Я: Сонечко, все добре. Я у Сані. Розмовляємо.

Стася: Я дуже хвилююся за тебе. Вранці чула як батько говорив мамі про вбивство. Я почула твоє прізвище і дуже занепокоїлась. Що з нами буде?

Я: Не хвилюйся так. Все буде добре. Я завжди викручуюсь із подібних ситуацій. Викручусь і з такої теж. Мушу йти. Кохаю тебе.

Навмисно сказав Стасі про кохання останніми словами. Я не знаю, коли наступного разу ми з нею побачимось. І чи буду я на волі, теж не знаю.

Вимикаю телефон і викидаю картку, щоб мене не знайшли за нею. Але схоже, запізно. Чую вий сирени поліцейської машини і обертаю голову до Сані.

– Невже так швидко? – безсило ставлю риторичне питання, дивлячись у злякані очі друга.

Саня також ризикує через мене. Адже його теж можуть пов’язати і приплюсувати співучасть із зловмисником.

Двері майстерні з гуркотом відкриваються і нашим очам відкриваються троє озброєних поліцейських:

– Не рухайтеся. Поліція.

***