Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

– Але ж не пропустив! – заперечив явно засмученому магу головний дізнавач, накидаючи ще два шари захисної сіті на сукню.

– Ти чудово знаєш, Берте, що пропустив! – скрушно відрізав той. – Я не відчув прокляття доти, доки воно не активувалося, намагаючись зруйнувати захист Сіллі.

– Саме тому ти й отримував сукні й усе інше з рук агента, на якому захист був активним, щоб усяка зараза на ньому палилася, а не на тобі. Тому скажи спасибі протоколу магічної безпеки й приймайся за роботу, – менторським тоном одночасно і заспокоїв, і пожурив підлеглого Ілберт. – Сіллі, ти, до речі, як там? Цілий? Ага, і сам вже бачу, цілий! Я перевірив твій захист. Тож кінчай валятися і теж за роботу! І що там із журналами?

– Я не валяюся, а збираю себе по частинах! Міг би й сам здогадатися, між іншим! Враховуючи те, за яких умов мені довелося робити сальто! – ображено пробурчав Сіллі, який при приземленні боляче вдарився коліном і ліктем об дерев’яний стілець.

Однак, якщо він розраховував присоромити шефа, то не на того напав.

– Всі твої частини на місці, а від синців ще ніхто не вмирав, отже за роботу! – оголосило невблаганне начальство й вкотре поцікавилося: – І що там з журналами?!

Подумки при цьому обіцяючи собі, що якщо цей геній й зараз йому не відповість, то воно-таки надасть йому можливість зібрати себе частинами.

– О-о-о! – зі спокусливими інтонаціями в голосі, простяг Сіллі. – Там дуже цікаві статейки, на перший погляд, цілком невинні… – даючи шефу відчути значення цієї фрази, він на кілька секунд багатозначно замовк. – Але чим довше їх читаєш, тим, по-перше, сильніше переконуєшся у своїй винятковості, а по-друге, тим сильніше ненавидиш усіх тих, хто тебе таким не визнає.

– Ясно, – кивнув Ілберт. – А я-то думаю, звідки в мене сьогодні настільки ВИКЛЮЧНЕ бажання тебе придушити! Щось ще?

– Начебто ні, але й цього, на мою думку, більш ніж достатньо. Я більш ніж впевнений, що не відбери ми у дівчат ці журнали відразу ж після приїзду, у нас зараз було б на пару-трійку потенційних убивць наречених більше! Ці статейки, й справді, здорово промивають мозки!

– Я помітив! – посміхнувся Ілберт. – І вже підніс молитву богам, що ти не дівиця! І ти, до речі, теж піднеси, бо я б просто душу відвів, а ти б без вух залишився! Сіллі, а чия це кімната, до речі? Кого нам усе ж таки вдалося врятувати?

– Лагерти Корхонен, – відповів той.

– Тобто знову білошкіра, золотоволоса, блакитноока, напрочуд гарна дівчина… гм… – задумливо промовив Ілберт Смартіс. – Схоже, її Високість права, вбивця Іттани Рагнвальдської, цілком ймовірно, жінка. Твою ж хримтурсову споконвічну боротьбу! От же ж лайно! – у серцях вилаявся він.

Не те щоб він сподівався, що конкурсантки поводитимуться виключно шляхетно по відношенню одна до однієї. Навпаки, він був упевнений, що дівчата спатимуть й бачитимуть, як би якусь гидоту своїм суперницям зробити чи свиню по жирніше підкласти, але про те, що вони почнуть вбивати одна одну, він, зізнатися, не думав. І зараз не хотів думати…

– Думаєш, хтось із конкурсанток таким чином позбавляється суперниць? – «переклав» на цензурну мову зроблений шефом висновок Фарт.

Ілберт Смартіс перевів задумливий погляд на мага. Однак, попри очікування і Сіллі, і самого Фарта, нічого не сказав.

– Ні, – через хвилину, а то й більше, сказав він. – Я не думаю, що ця жінка, якщо, звісно, ​​наш убивця – жінка – одна із конкурсанток. Те, що Ніколас Лонгартський колись був закоханий у дружину свого старшого брата, у прямому значенні слова, звичайно ж, не є таємницею, проте й широко відомим публіці фактом також не є. Ми з вами подробиці особистого життя Високого лорда знаємо від Вівіан. Звісно ж, конкурсанткам про це могли розповісти або хтось із братів Його Високосвітлості, або хтось із його невісток. Припустимо навіть, що інформацію було подано так, щоб дівчина обов’язково дуже сильно вразилася. І припустимо, що дівчина таки вразилася. Дуже сильно вразилася. Ну і навіщо тоді вбивати схожих на Маріцу дівчат, якщо сама Маріца усе ще жива й здорова? І, як і раніше, надзвичайно вродлива. Тому що Маріца одружена й любить свого чоловіка? Добре, скажімо нашій гіпотетичній дівчині здається, що причина саме в цьому. Оскільки, на її думку, Високий лорд, що страждає від нерозділеного кохання, обов’язково зупинить свій вибір на комусь схожому зовні на його кохану. Тут, я повторюся, панове, – майже урочисто оголосив Ілберт Смартіс, – на комусь, схожому зовні. Зовні! Лише, ЗОВНІ! Ну і?.. Сподіваюся, ви зрозуміли вже, до чого я хилю? – по черзі подивившись спочатку на Сіллі, потім на Фарта, поцікавився він.

– До того, що й першу й другу було б набагато простіше або зганьбити, або спотворити, ніж убити? – практично в унісон відповіли йому.

– Саме так, – кивнув Ілберт. – І простіше, і більш ніж достатньо!

– Припустімо, Іттану їй не так вже й складно було вбити, – заперечив Фарт.

– Ти не правий, ще як складно! – несподівано заперечив йому не Ілберт Смартіс, а Сіллі. – По-перше, вбивця якимось чином мала передати Ітані Рагнвальдській «Незабудку». Причому не просто передати, а й переконатися, що та її носитиме на грудях. По-друге, вбивця сильно ризикувала, забираючи Іттану з веранди в образі Високого лорда. Сам знаєш, наскільки часом ненадійна штука відведення очей. По-третє, враховуючи ось цей подаруночок, – кивнув він на запаковану в п’ять шарів захисного заклинання сукню, – вона розуміла, що не зможе впливати «Незабудкою» на Лагерту Корхонен, оскільки, щоб підкорити собі сприйняття та волю дочки Стального Високого лорда, артефакту знадобився б тиждень, і це в найкращому разі. Шеф правий, – резюмував він. – Це ніяк не могла бути одна із конкурсанток. Надто вже ретельно усе було продумано і надто вже бездоганно виконано. І знову ж таки «Незабудка». Щоб її отримати потрібні були не тільки величезні гроші, а й дуже серйозні зв’язки в злочинному світі.

Фарт кивнув: