мої сокровенні дослідження. Якби я виклав вам усю історію цього цікавого дослідження, ви б страшенно знудилися читати довжелезний список моїх незліченних невдач. Хай там як, а я достатньо добре був обізнаний у давніх рукописах, щоб вийти на полювання, як я це про себе називав. Я листувався з науковцями з Європи, і навіть — цілого світу, і не міг повірити, що в наш час якийсь напис, хоч би яким стародавнім та заплутаним він був, міг так довго протистояти світлу, яке я мав намір на нього пролити. А проте, щоб досягнути своєї мети, я потратив на це повних чотирнадцять років. З кожним роком роботи додавалося все більше, а часу на дозвілля ставало все менше. Саме тому я добряче відстав у своїх пошуках, хоча тепер, озираючись назад, дивуюся з масштабів вивчення Чорної Печатки. Мій письмовий стіл став свого роду скарбницею, куди я складав розшифровані давні письмена всіх часів і народів. Я вирішив, що повз мене не пройде непоміченою жодна дрібничка, а я радітиму найменшій підказці, яка вкаже шлях до розгадки таємниці. Однак з плином часу всі зачіпки були досліджені, та це не принесло жодних результатів, а я вже почав був втрачати будь-яку надію, адже Чорна Печатка могла виявитися єдиним реліктом якоїсь невідомої раси, що зникла з лиця землі, не залишивши по собі інших згадок про своє існування — зникла, як Атлантида через великий потоп, таємниці якої лежать десь на дні океану чи стали серцем гір. Такі думки помалу остуджували мій запал, і хоч я й далі наполегливо працював, проте моя віра в успіх похитнулася. Та на допомогу прийшов щасливий випадок. Якось я зупинився у великому місті на півночі Англії, де, скориставшись можливістю, відвідав недавно заснований музей, який був вартий моєї уваги. Куратором музею був один із моїх друзів по листуванню, і, поки він показував мені різні мінерали, мою увагу привернув один експонат — шматок чорного каменя розміром близько чотирьох дюймів, що деякою мірою скидався на Чорну Печатку. Розглядаючи його з усіх боків, я, на свій превеликий подив, побачив внизу напис. Тихо, щоб ніхто не чув, я сказав своєму другові-куратору, що ця річ мене зацікавила і що я буду незмірно вдячний, якщо він дозволить на кілька днів забрати її з собою в готель. Звісно, він не заперечував, і я поквапився до себе в номер, де переконався в тому, що моє перше враження не було хибним. На камені виднілося два написи: перший — виконаний клинописом, а інший — такими самими символами, що й на Чорній Печатці. Тоді до мене прийшло розуміння того, що справу доведено до кінця. Я точно відтворив два написи і, повернувшись до Лондона, де на мене чекала Чорна Печатка, зміг нарешті серйозно взятися за розгадування великої таємниці. Цікавий сам по собі розтлумачений напис на музейному експонаті жодним чином не стосувався моїх пошуків, але транслітерація зробила мене володарем таємниці Чорної Печатки. Звісно, мої припущення не були позбавлені певних здогадок, бо щодо тих чи тих знаків у мене виникали сумніви, а один із символів, що постійно повторювався на Чорній Печатці, не давав мені спати кілька ночей поспіль. Врешті настав той час, коли таємниця розкрилася переді мною на зрозумілій англійській, і я прочитав розгадку жахливого перевтілення пагорбів. Ледве дописавши останнє слово, я тремтячими пальцями порвав клапоть паперу на дрібні шматочки і пожбурив їх у камін, у пащу червоного полум'я, розтерши на порох залишки сірих пластівців попелу. Відтоді я більше ніколи не писав і вже, звісно, не напишу тих слів, що описують, як з людини зробити слиз, з якого вона народилася, зодягнувши її в плоть змії чи якогось плазуна. Тепер я все знав, і мені залишалось побачити це на власні очі, тож незабаром я винайняв будинок поблизу пагорба Ґрей Гіллс неподалік від хатинки, де проживала місіс Кредок разом зі своїм сином Джарвісом. Не бачу потреби наводити повний та детальний перелік подій, яким вочевидь важко знайти пояснення і які трапилися тут зі мною. Я знав, що в Джарвісі Кредоку тече кров «маленького народу», а пізніше мені стало відомо, що він неодноразово бачився зі своїми кровними родичами в потаємних місцинах цього безлюдного краю. Коли одного дня мене покликали у сад, я побачив, як він бився у нападі епілепсії й говорив чи то пак сичав на жахливій говірці Чорної Печатки, і, боюся, моя радість затьмарила жаль, який я відчував до нього. Я чув, як з його вуст злітали таємниці пекла, як він вимовляв те страхітливе слово «Ішак-шар», значення якого я краще не розкриватиму.
Варто згадати про ще один інцидент, який не можна залишити поза увагою. З глибокого нічного сну мене вирвали шиплячі звуки, які були мені вже знайомі. Підійшовши до дверей кімнати того бідолашного хлопчини, я побачив його на ліжку, де він бився в конвульсіях, з піною біля рота, ніби намагаючись вирватися з міцних обіймів в'юнких демонів. Я відніс його до себе в кімнату й увімкнув лампу, а він упав на підлогу, звиваючись та благаючи сили, що оселилися в його тілі, покинути його. Прямо в мене на очах його тіло почало надиматися, як пузир, а обличчя почорніло. В той критичний момент я зробив усе так, як було написано на Чорній Печатці, і, відкинувши вбік усі сумніви, став людиною науки, спостерігаючи за тим, що відбувалося. Але видовище, свідком якого я став, було просто жахливе і не вкладалося в рамки людського сприйняття та найстрашніших фантазій. З тіла хлопця вихопилось Щось і простягнулося на підлозі, а тоді, звиваючись по кімнаті, обхопило своїм слизьким мацаком бюст на шафі й поставило його на мій стіл.
Коли все було скінчено, решту ночі я не міг знайти собі місця. Піт градом котився по моєму блідому обличчю, руки тремтіли, і я марно намагався переконати себе в тому, що насправді я не бачив нічого надприродного, що повзучий гад, який то випускає, то ховає свої жахливі мацаки — всього лише видозмінена проекція того, свідком чого я став. Але всі доводи відмів страх, який пройняв мою душу і змусив дрижати й ненавидіти себе за те, що я був причетним до того нічного жахіття.
Однак і це ще не все. Я вирушаю на останнє випробування, на останню зустріч, оскільки вирішив, що потрібно довести все до кінця і віч-на-віч зустрітися з «маленьким народом». Із собою я беру Чорну Печатку і сподіваюся, що
